Сучасний фахівець - це широко освічена людина, що має фундаментальну підготовку в якійсь конкретній області, здатний до постійного підвищення кваліфікації. В даний час знання іноземних мов - необхідна умова професіоналізму, що дозволяє працювати з інформацією, доступною світовій спільноті, а також спілкуватися з колегами по професії з різних країн. Робота з інформацією на будь-якій мові вимагає формування певних інтелектуальних умінь: вміння аналізувати інформацію, підбирати необхідні факти, вибудовуючи їх в логічній послідовності, вміння висувати аргументи і контраргументи.

Як показує практика і особистісний досвід викладання, наявні проблеми з навчання говорінню є однією з основних причин, що ускладнюють комунікацію англійською мовою. В цьому плані вивчення причин виникнення труднощів і шляхи їх подолання при навчанні навику говоріння англійською мовою буде актуальним.

У даній статті нами будуть розглянуті питання формування мовних навичок і умінь і шляхи подолання труднощів, з якими стикаються учні при використані навику говоріння на уроках англійської мови. Також будуть розглянуті засоби розвитку навичок говоріння за допомогою методу дискусії.

Як відзначають багато дослідників, навик говоріння є однією з основних складових при навчанні англійської мови, який вважається продуктивним видом мовленнєвої діяльності, за допомогою якого здійснюється усне вербальне спілкування [5, 6]. Метою навчання говорінню є формування в учнів таких комунікативних умінь як: розуміння іншомовного висловлювання відповідно до конкретної ситуації спілкування; здійснення мовних ситуацій з урахуванням розуміння національно-культурних особливостей англійської мови.

Для реалізації перерахованих вище умінь заняття англійською мовою повинні бути націлені не тільки на засвоєння фонетики, граматики, лексики, стилістики та інших аспектів мови, а й на формування мовних навичок і розвиток мовного вміння. Отже, заняття повинні будуватися не тільки на теорії знання мови, а й повинні бути змодельовані в умовах мовної практики, що сприяють виробленню і розвитку мовленнєвих умінь і навичок.

Але як показує практика, в навчанні навику говоріння викладачі стикаються з деякими труднощами, так як говоріння трактується як складне інтегроване вміння. Як зазначає Пенні Ур, існують чотири основних види труднощів при навчанні говорінню англійською мовою [6, c. 121]:

- Психологічний дискомфорт. Учні, як правило, через острах зробити помилки і критики з боку викладача, соромляться говорити англійською мовою, оскільки говоріння на відміну від інших мовних навичок вимагає розкутості і сміливості перед аудиторією.

- Іноді в учнів виникає проблема - відсутність думок, вони не можуть сконцентруватися і говорити англійською мовою.

- Використання рідної мови. Учні іноді вдаються до використання рідної мови через відсутність достатнього запасу слів в неприродньому середовищі в спілкуванні.

- Нерівний рівень участі учнів. Деякі учні говорять досить добре і превалюють в групі, для деяких, щоб бути почутим потрібно багато часу і вони говорять дуже мало або зовсім нічого не говорять. Тому робота в великих групах ускладнює процес навчання навичкам говоріння.

Крім перерахованих вище труднощів при навчанні говорінню також спостерігаються і мотиваційні проблеми: учні не розуміють мовні завдання, вони не залучаються до колективного обговорення теми уроку, вони не зацікавлені в навчанні англійської мови, вони не витримують в необхідній кількості тривалість спілкування англійською мовою.

У своєму методичному посібнику Пенні Ур відмічає наступні засоби подолання труднощів при навчанні говорінню [6, с. 122]:

- Використання групової роботи з учнями. У цьому випадку вони можуть говорити не відчуваючи дискомфорт, вони обговорюють і виконують завдання в малих групах, що сприяє розкріпаченню учнів. Вони можуть говорити з помилками або ж використовувати рідну мову, але в цьому плані вони практикують англійську мову і виробляють навик говоріння.

- Застосування мотивуючих завдань і тем для занять. Викладач повинен правильно і чітко змоделювати план уроку і зацікавити учнів мотивуючими завданнями.

- Вироблення чітких інструкцій до кожного завдання допоможе учням зрозуміти мовне завдання.

- Використання рівня мови під час обговорення повинно бути на один рівень нижче, ніж рівень завдань. Це допоможе учням говорити без перешкод.

Таким чином, долаючи труднощі при навчанні навику говоріння можна досягти позитивних результатів. Отже, заняття, спрямовані на формування та вдосконалення навичок говоріння, повинні проводитися в комфортній атмосфері, де викладач направляє учнів (facilitate) і допомагає їм експериментувати з мовою.

Процес навчання іноземної мови може стати більш ефективним за допомогою проблематизації навчального процесу. Проблемне навчання може трактуватися як принцип навчання і як новий тип навчального процесу, як метод навчання і як нова дидактична система. Під проблемним навчанням зазвичай розуміється така організація навчальних занять, яка передбачає створення під керівництвом учителя проблемних ситуацій і активну самостійну діяльність учнів по їх вирішенню. Проблемна подача матеріалу сприяє підвищенню ефективності процесу навчання, оскільки це стимулює розумову діяльність, самостійний пошук інформації і прагнення до аналізу і узагальнень. Йдеться про використання цілого ряду проблемних за своїм характером методів. Сюди відносяться дослідні, пошукові, дискусійні методи, метод проектів, який включає в себе всі перераховані вище методи.

У сучасній методиці викладання для розвитку навичок говоріння велике поширення отримав інтерактивний метод дискусії. Метод дискусії - є одним з найбільш широко використовуваних прийомів в навчанні англійської мови, який спрямований на засоби організації спільної діяльності студентів, на обговорення поставлених викладачем проблем і знаходження правильного рішення спірного питання. Дискусія в загальноприйнятому сенсі (від латинського discussio - розгляд, дослідження) трактується як засіб обговорення будь-якого питання групою людей.Під дискусією може розумітися обговорення спірного питання, засноване на мистецтві міркувати і висловлювати свої думки відповідно до законів розуму, а також форма наукового спілкування і отримання нового знання.

Метою використання методу дискусії на уроках англійської мови є можливість застосування мовних / мовленнєвих знань і навичок на практиці, а також формування здатності ясно мислити, критично сприймати інформацію, виділяти в ній головну думку і знаходити засоби й аргументи для її підтвердження та обґрунтування. Багато методистів відзначають, що метод дискусії здатний активувати мовленнєворозумову діяльність учнів, який сприяє розвитку навичок говоріння та вміння мислити англійською мовою. У процесі спілкування вони безпосередньо повинні взаємодіяти один з одним. У цьому плані використання методу «дискусії» є важливим і необхідним.

Як відзначають деякі дослідники, використання дискусії під час занять сприяє ефективному створенню природньої мотивації мовного акту в учнів, тим самим стимулює їх до творчого вислову, веде до органічного злиття навчання розмовним темам і розвитку непідготовленою мови.

Дискусії можуть носити стихійний, вільний і організований характер. У навчальному процесі використовуються організовані дискусії, які проводяться за регламентом і в установленому заздалегідь порядку, вони обмежені в часі і замкнені в просторі. Дискусійні заняття можуть бути структуровані, з елементами ігрового моделювання, проектні; за типом участі (за формою проведення) розрізняються командні (дебати), групові (круглий стіл), парні дискусії.

В цілому в світовому педагогічному досвіді набули поширення такі форми дискусії:

- Круглий стіл - бесіда, в якій «на рівних» бере участь невелика група учнів (зазвичай близько 5 чоловік), під час якої відбувається обмін думками, як між ними, так і з іншою аудиторією.

- Засідання експертної групи ( «панельна дискусія»), на якій спочатку обговорюється намічена проблема усіма учасниками групи (чотири-шість учасників із заздалегідь призначеним головою), а потім вони викладають свої позиції всій аудиторії.

- Форум - обговорення, схоже із засіданням експертної групи, в ході якого ця група вступає в обмін думками з аудиторією (класом, групою).

- Симпозіум - формалізоване обговорення, в ході якого учасники виступають з повідомленнями, що представляють їх точки зору, після чого відповідають на питання аудиторії.

- Дебати - формалізоване обговорення, побудоване на основі виступів учасників, представників двох протиборчих, команд-суперників (груп), і спростувань. Варіантом цього обговорення є парламентські дебати.

- Судове засідання - обговорення, що імітує судовий розгляд.

- Техніка акваріума- особливий варіант організації обговорення, при якому, після нетривалого групового обміну думками, по одному представнику від команди беруть участь у публічній дискусії. Члени команди можуть допомагати своєму представнику порадами, переданими в записках або під час тайм-ауту. Цей різновид дискусії зазвичай застосовується при роботі з матеріалом, зміст якого пов'язано з суперечливими підходами, конфліктами, розбіжностями. Даний варіант проведення дискусії цікавий тим, що акцент робиться на самому процесі подання точки зору, його аргументації. Активність всіх учасників досягається завдяки участі кожного в початковому груповому обговоренні, після чого група зацікавлено стежить за дискусією і підтримує зв'язок зі своїм представником.

- Мозковий штурм (brain storming). Це один з найбільш відомих методів пошуку оригінальних рішень різних завдань, народження нових ідей. Він був запропонований американським психологом Алексом Осборном. Метод заснований на припущенні, що однією з основних перешкод для народження нових ідей є «побоювання оцінки»: люди часто не висловлюють вголос цікаві неординарні ідеї через побоювання зустрітися зі скептичним або навіть ворожим до них ставленням з боку керівників і колег. Метою застосування мозкового штурму є виключення оцінного компонента на початкових стадіях створення ідей. Класична техніка мозкового штурму, запропонована Осборном, ґрунтується на двох основних принципах - «відстрочка винесення вироку ідеї» і «з кількості народжується якість».

Що стосується етапів проведення дискусії, то єдиних вимог немає, але, як правило, виділяють такі етапи:

1. Підготовка до дискусії. Визначення теми (предмета) обговорення, цілі, яку переслідують його учасники; вибори ведучого, розподіл ролей (секретаря, лічильної комісії, експертів і т.д.). Ухвалення порядку денного, регламенту, визначення послідовності питань, винесених на обговорення.

Вибір теми дискусії - це одна з найбільш складних завдань, які стоять перед навчальною групою, що готує дискусію. В принципі будь-яка тема може бути предметом дискусії. Хоча готових рецептів тут немає, слід керуватися наступними критеріями: 1) Бажано, щоб тема була пов'язана з актуальними проблемами сучасності (екологія, захист світу, національні взаємини, демографія, освіта, економіка та ін.). 2) Тема може бути пов'язана з науковими інтересами студентів, з їх курсовими та дипломними роботами. 3) Тема повинна знаходитися в сфері компетентності учасників. Вдало обрана тема безпосередньо зачіпає інтереси учасників і є запорукою активного обміну думками. Для вибору теми в групі може використовуватися метод «мозкової атаки». На першому етапі пропонуються варіанти тем для обговорення. При цьому кожен має право висловлювати будь-які ідеї щодо формулювання теми, постановки проблеми. Допускаються найсміливіші і незвичайні ідеї. Головне - ніхто не має право критикувати або навіть обговорювати висловлювання товаришів. Ідей має бути якомога більше (правило перевагикількості якості ідей). Всі пропозиції записуються ведучим. Коли цей список уже досить великий, починається критичний розбір тем, обирається найкраща з них. Питання зазвичай вирішується голосуванням.

1. Проведення дискусії. Виступи учасників, дебати. Обговорення проекту рішення, прийняття підсумкового документа.

• Підбиття підсумків. Обговорення і оцінка проведеної дискусії. Зауваження з ведення зборів, оцінка ролі ведучого, визначення внеску кожного учасника в хід дискусії. Планування подальших дискусій.

Під час обговорення підсумків дискусії важливо звернути увагу як на форму (структуру), так і на зміст (риторику). Враховувати можна наступні аспекти:

1) Структура дискусії: наявність дійсних розбіжностей, наявність лідерів команд, керованість дискусії (оцінка ролі ведучого), дотримання етапів розвитку дискусії, продуктивність дискусії (чи прийнято рішення, якщо так, то наскільки воно чітко сформульовано).

2) Риторика дискусії: Чи цікава тема? Наскільки компетентні учасники в обговорюваному питанні? Які аргументи переважали? Чи були посилання на загальні істини, громадську думку, традиції, звичаї, на особистий досвід, приклади з життя? Чи використовувалися документальні свідчення, цитати з авторитетних видань, речові докази? Чи використовувалися логічні операції (визначення, узагальнення, порівняння, припущення тощо)?

Таким чином, можна зробити висновки, що використання методу дискусії на уроках англійської мови дає можливість:формувати як мовні, так і мовленнєві навички в учнів; підготувати фахівця, який розбирається в різних проблемах , готового до відкритого і конструктивного діалогу з колегами не тільки зі своєї країни, а й з-за кордону; навчити студентів створювати моделі наукового дослідження, моделі прийняття рішень, які вони зможуть застосовувати не тільки у своїй професійній діяльності, а й у повсякденному житті, в процесі спілкування з представниками інших культур.

Дискусія може використовуватися при навчанні іноземної мови і як метод, і як форма, тобто може проводитися в рамках інших занять, навчальних заходів, будучи їх елементом. Наприклад, метод дискусій, поряд з рольовими іграми, може передувати методу проектів або бути частиною проектної роботи. Звернення до цього методу обумовлено тим, що він дає можливість зосередити увагу учня не на мові, а на проблемі, перемістити акцент з лінгвістичного аспекту на змістовний.

Література

1. Гальскова Н. Д. Современная методика обучения иностранным языкам. – М.: АРКТИ, 2000. – 165 с.
2. Гордиенко Н. П., Кузнецова Е. П. Использование дискуссии как метода формирования коммуникативных навыков на старшей ступени обучения иностранному языку в средней общеобразовательной школе // Молодой ученый. – 2015. – № 8. – С. 1112-1114.
3. Зарецкая Е. Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. – 4-е изд. – М.: Дело, 2002. – 480 с.
4. Clark L. H., Starr I. S. Secondary and middle school teaching methods. – 6 ed. – N.Y.: Macmillan; Toronto: Collier Macmillan, 1991. – 522 p.
5. Lawtie F. (2004): Teaching speaking skills 2-overcoming classroom problems. britishcouncil.com
6. Ur Penny (2002): “Coursebook for language teaching”. Cambridge University Press.