У наш час участь особистості в суспільних процесах значною мірою залежить від здатності до ефективної комунікації. Саме через пізнання й спілкування людина так чи інакше впливає на дійсність, змінює її, реалізує свої творчі можливості в усіх сферах життя. Ідея розвитку мовленнєво-комунікативних умінь - фундаментальна для методики навчання української мови і літератури, адже шкільна мовно-літературна освіта має не тільки давати знання, формувати вміння і навички, а й забезпечувати належний рівень комунікативної компетенції.

Актуальність  порушеної  проблеми визначається потребами сучасного українського освітнього простору й основними програмними документами загальноосвітньої     школи,    які    зумовлюють    роботу    над    подальшим  удосконаленням  системи  вивчення  української  мови  і літератури, пошуком шляхів формування й розвитку мовленнєвих умінь і навичок.

Зважаючи на це, метою роботи є розгляд і теоретичне обґрунтування особливостей розвитку комунікативної компетентності учнів при вивченні української мови і літератури.

Сучасний словесник повинен, перш за все, оперувати такими поняттями з метою їх реалізації в навчальному процесі: компетенція і компетентність. Поняття компетенція використовується в методиці викладання мови при визначенні загальних і часткових цілей та змісту навчання.

Словник подає таке визначення слова  компетенція: «компетенція - 1) коло повноважень, наданих законом,  статутом  або  іншим  актом  конкретному органу або посадовій особі, 2) знання, досвід у тій чи іншій області» [1]. У сучасній методичній науці під комунікативною компетенцією розуміють «сукупність знань про спілкування, умінь і навичок, потрібних для сприймання чужих і побудови власних програм мовленнєвої   поведінки,   адекватних  цілям,  сферам  і  ситуаціям спілкування» (С.Омельчук) [3]; сукупність знань із мови, мовленнєвих умінь  і  навичок, потрібних  для  успішного  розв’язання  життєво важливих  завдань  у  процесі комунікації.

Поряд із терміном компетенція використовується термін компетентність. Комунікативна компетентність - це практичний досвід успішного використання мови і мовлення у різних життєвих ситуаціях; дієвий досвід реалізації нагромаджених знань, умінь і навичок із мови і мовлення у процесі комунікації з метою досягнення бажаних результатів.

Процес вироблення комунікативних умінь і навичок учнів може стати ефективним та бажаним за таких умов:

1. засвоєння знань про лінгвістичні та комунікативні особливості монологічного й діалогічного мовлення відбувається систематично, послідовно;
2. застосовується система навчально-тренувальних вправ, на основі яких формується мовленнєвий етикет та культура спілкування;
3. здійснюється безперервний звʼязок між уроками вивчення мовних тем, розвитком звʼязного мовлення і позакласними заходами;
4. практикуються різноманітні комунікативні вправи на активне й свідоме закріплення вивченого матеріалу;
5. правильно визначаються принципи, методи і прийоми навчання, спрямовані на формування комунікативної компетентності [2].

Тільки систематична робота на уроках, яка веде дітей від легкого до важчого, від простого до складнішого може дати бажані результати. Послідовність у справі розвитку комунікативних умінь означає, що кожне нове завдання, яке вчитель дає на уроці, спирається на попереднє.

Для того, щоб навчання грамотного мовлення було ефективним, учителеві слід брати за основу в навчальній діяльності такі складові:

• взаємозвʼязок формування мовленнєвих умінь із вивченням різних рівнів мовної системи;
• вивчення мовних понять на основі тексту (текстоцентрична технологія);
• самостійний вибір  учнями   тем  висловлювання,  вираження особистого ставлення до предмета висловлювання;

• посилення уваги до змісту мовлення школярів;
• збагачення мовного запасу учнів;
• виховання мовленнєвого етикету, формування світогляду, духовності, високої внутрішньої культури.

       Форми і методи роботи можуть бути такі:

• відтворення змісту прослуханого або прочитаного тексту за питаннями, щоб потім переказати його в цілому;
• переказ прочитаного з використанням ілюстрацій до тексту, що наочно вказують послідовність змісту;
• придумування ілюстрацій   до   опрацьованого   тексту   з    наступним переказуванням його;
• переказ за поданим планом;
• розповіді учнів про побачене, пережите.

У формуванні комунікативної компетентності учнів багато важить словникова робота. Доцільно проводити системну роботу над уточненням і збагаченням лексикону учнів, бо, маючи обмежений запас слів, часто не розуміючи змісту того чи іншого поняття, вони вживають їх у неточному або в невластивому їм значенні. Крім того, не можна забувати про пасивний словниковий запас своїх вихованців і за допомогою відповідних вправ активізувати його.

Не менш важливо дбати про чистоту мови. Треба, щоб діти не надуживали діалектизмами, не засмічували власне мовлення суржиком. Цьому допоможе запровадження мовного режиму в школі й пильне спостереження вчителя за мовленням кожного учня, виправлення мовних хиб.

Речення є комунікативною одиницею. Одне з важливих завдань мовника - навчити школярів правильно будувати речення різних типів. Виконуючи вправи, які добирає вчитель, учні конструюють речення, різні за інтонацією (розповідні, спонукальні, питальні), за емоційним забарвленням (окличні, неокличні), а потім озвучують їх.  Одночасно  набувають  умінь   складати  непоширені  й поширені речення, перетворюючи поширені на непоширені і навпаки.

Розвиткові комунікативних умінь і навичок сприяє робота з текстом, зокрема проведення усних і письмових переказів. Цей вид діяльності має велике виховне й освітнє значення. Тексти для переказу слід брати з художньої літератури, дитячих газет та журналів. Вони повинні бути актуальними з погляду сьогодення, з нескладним сюжетом, природознавчого, історичного або героїчного змісту. Щоб переказати прослухане докладно, послідовно, правильно, учень має запамʼятати зміст, зрозуміти основну думку твору. До цього школярів необхідно готувати, навчати їх вникати у зміст того, що вони читають чи слухають, простежувати логіку та розвиток викладу. Підготовча робота буде результативною, коли їй передуватиме мовний та стилістичний аналіз тексту, коли учні засвоять певні слова й вирази. У міру того, як діти набуватимуть навички, потрібні на цьому етапі, підготовку можна поступово скорочувати й надавати їм щоразу більшої самостійності.

Не менш важливо навчати школярів складати міні-твори розповідного та описового характеру, твори-роздуми, які сприяють розвиткові їхнього мислення, мовлення, творчої думки. Активізує творчу думку учнів такий вид роботи, як твір за поданим початком із завданням використати власні спостереження над природними явищами, суспільними подіями, дати їм оцінку. На уроках літератури доцільно практикувати складання усного твору-характеристики літературного персонажа за поданим планом, основою для якого мають стати дитячі переживання та враження від прочитаного.

Важливе місце у формуванні комунікативної компетентності займають твори   за картиною.  Навіть   найбільш   мовчазні   діти,  розглядаючи  художнє полотно, починають міркувати й висловлюватися. Зорові образи збуджують уяву, емоції, зроджують потребу в художньому осягненні дійсності. Прилучення до мистецтва формує художній смак учнів, спонукає розширювати виражальні засоби власного мовлення, досягати образності вислову.

Не  менш важливим для розвитку комунікативних умінь і навичок школярів є діалогічне мовлення. У процесі навчання усного діалогу на уроках словесності доцільно  використовувати різні  форми й методи роботи. Вибір їх визначається методичними етапами уроків, такими, як презентація мовного матеріалу та засобів оперування ним; пояснення вчителя; самостійна пошукова діяльність учнів; виконання тренувальних вправ; практичне застосування засвоєного матеріалу у процесі діалогування [4].

У старших класах, формуючи навички діалогічного мовлення, слід використовувати проблемний діалог, полілог у таких видах роботи: диспут, дискусія, дебати, урок-конференція та інші. Вони є важливим засобом пізнавальної діяльності, яка сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Формуючи особистість високої мовленнєвої компетенції, слід звернути увагу на творчий аспект уроку літератури, який має великий навчальний, виховний та розвивальний потенціал. За допомогою різних методів та прийомів можна не тільки подавати певний обсяг матеріалу, не лише виховувати особистість, а й розвивати творчі здібності школяра, що неодмінно впливає і на вдосконалення його мовленнєвих умінь і навичок.

Детальне опрацювання питання розвитку комунікативної компетентності учнів у процесі вивчення української мови і літератури дає підстави вивести узагальнені підходи до підготовки комунікативно спроможної особистості.

Кожен учитель повинен пам’ятати: тільки оптимальні умови, створені на уроках, можуть сприяти розвитку грамотного мовлення учнів, їх самореалізації в межах поставлених завдань, формуванню готовності до успішного входження в соціум. Увага  до школярів, створення  ситуації  відчуття  свого  «я» кожного з них - підґрунтя позитивного набуття учнями необхідних умінь і навичок.

Ми прагнемо формувати особистість учня, розвивати його здібності, науковий світогляд, комунікативну компетентність, тобто виховувати людину з позитивними думками, оптиміста, добре підготовленого до життєвих випробувань.

Література

1. Бибик С. П. Словник іншомовних слів: тлумачення, словотворення та слововживання/ С.П.Бибик, Г.М.Сюта; за ред. С. Я. Єрмоленко.-Харків: Фоліо, 2006. - с. 623.
2. Моісеєва Т. Мовленнєво-комунікативний розвиток школярів на уроках словесності/Т.Моісеєва, Н.Лисенко // Дивослово.-2011.- №5.- с. 2-5.
3. Омельчук С. Комунікативно-функційний підхід до вивчення синтаксису/ С.Омельчук//Дивослово. - 2007. - №1. - С. 2-9.
4. Палихата. Е. Я.   Методика навчання українського усного діалогічного мовлення учнів основної школи: монографія / Е. Я. Палихата. - Тернопіль : ТДПУ, 2002. - 271 с.