Актуальність проблеми формування мовленнєвої компетентності молодших школярів обумовлюється зміною пріоритетів загальної середньої освіти, характерною рисою яких є посилена увага до засвоєння особистістю конкретних навчальних результатів – знань, умінь, навичок, формування ставлення, досвіду особистісної діяльності, рівень засвоєння яких дає змогу діяти адекватно в певних навчальних і життєвих ситуаціях. Це зумовлює, на думку О.Я. Савченко, принципові зміни в організації навчання, яке спрямовується на розвиток конкретних цінностей і життєво необхідних знань та умінь учнів.

Про необхідність формування мовленнєвої компетентності зазначено в Державному стандарті початкової загальної освіти, в навчальній програмі з української мови для 1 – 4 -х класів. Варто  підкреслити, що в державних вимогах до результатів мовної освіти молодших школярів робиться акцент на застосуванні мовленнєвих, мовних знань, умінь і навичок у мовленнєвій практиці з метою адаптації школярів до соціального середовища.

В Державному стандарті початкової загальної освіти вказано, що «метою вивчення української мови є формування в учнів комунікативної компетентності шляхом засвоєння доступного і необхідного обсягу знань з мови навчання, опанування всіх видів мовленнєвої діяльності та набуття певного соціального досвіду». Одним з компонентів комунікативної компетентності є мовленнєва компетентність. Також зазначено, що особливість української мови полягає в тому, що «вона є не тільки навчальним предметом, а і найважливішим засобом навчання, виховання і розвитку особистості у процесі опанування всіх інших предметів початкової загальної освіти». Щодо формування мовленнєвої компетентності в Держстандарті «передбачається виконання таких завдань:

• формування в учнів мотивації вивчення мови;
• забезпечення гармонійного розвитку усіх видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання і письма)

З урахуванням мети і завдань мовного компонента освітньої галузі виділяються такі змістові лінії: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна. Основною змістовою лінією є мовленнєва. При цьому мовна, соціокультурна і діяльнісна змістові лінії спрямовані на забезпечення мовленнєвої».

З орієнтацією на нову мету навчання мови – формування й удосконалення вмінь і навичок володіння мовою в усіх формах, видах і типах мовленнєвої діяльності – вчитель початкових класів має допомогти школярам усвідомити, що вони повинні говорити і писати зрозуміло для інших, що є спеціальні правила, яких необхідно дотримуватись. Тому традиційних знань із фонетики і граматики недостатньо, щоб повноцінно користуватися мовою як засобом спілкування. Для цього слід знати і застосовувати в мовленні найважливіші соціальні, ситуативні та контекстуальні правила. Діють норми комунікативної компетенції: що саме, де, коли, як говорять і мають говорити люди в певних ситуаціях. Саме вони забезпечать кожному учневі важливу для їхньої життєдіяльності мовленнєву компетентність.

Мова є важливим засобом регулювання діяльності людей в різних сферах. Тому досконале вивчення мови, володіння її багатствами, вміння дотримуватись правил спілкування, створювати і записувати зв’язні висловлювання, використовуючи виражальні засоби мови, правильно і усвідомлено читати – важлива і актуальна задача освітнього  процесу. 

Володіння мовленнєвою компетентністю є не тільки складовою професійних умінь в різних сферах діяльності, а й показником культури мислення, а також загальної культури людини. Виховувати в учня культуру поведінки, культуру мовлення, громадянські і патріотичні почуття без розвитку мовленнєвої компетентності неможливо. Отже, головною метою у формуванні мовленнєвої компетентності є виховання любові до рідної мови, бажання постійно збагачувати, відшліфовувати, вдосконалювати власний словниковий запас.

Питання формування мовленнєвої компетентності молодших школярів є актуальним на сьогоднішній день. Актуальність полягає в тому, що формуванню мовленнєвої діяльності надається велике значення, бо воно є основою успішного формування соціально активної, творчої особистості.

Мова – одне з див, за допомогою якого люди  передають найтонші відтінки думок і почуттів. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Пізнати таємницю мови може тільки той, хто знає рідну мову, уміє вправно користуватися словом. Опанування рідної мови, слова відбувається ще в передшкільні роки, в процесі спілкування з батьками. Тому важливо, щоб з перших днів життя батьки оточили дитину любов’ю, звертались до неї літературною мовою, вчили говорити правильно, прищеплювали любов до рідної мови. Найголовніший період опанування рідної мови припадає на перші шкільні роки, коли перед дитиною немовби відчиняється  вікно у навколишній світ і вона вперше бачить безліч речей, предметів, явищ, відносин.

Вміння говорити здавна привертало увагу людства. К. Д. Ушинський зазначав, що "мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна мова, народу нема більше!" [12;35]

Аналіз теоретико-методичної літератури демонструє увагу науковців до проблеми мовленнєвої компетентності – тлумачення і пояснення цього феномену з різних позицій: володіння мовою (Ю.Апресян); уміння адекватно й доречно на практиці користуватися мовою в конкретних ситуаціях, застосовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жест) та інтонаційні засоби виразності мовлення (А.Богуш); мовленнєвий досвід (Є.Божович); спілкування, здійснюване засобами мови, а також те, що є кінцевим результатом цього процесу (Б.Бєляєв); практичне володіння мовою, її словниковим запасом, граматичним ладом, дотримання в усних і писемних висловлюваннях мовних норм (О.Горошкіна); лінгвістична компетенція (Загальноєвропейські рекомендації).

Розвиток мовлення об’єднує і пронизує всі форми мовленнєвої діяльності учнів. Мовлення – це не тільки форма спілкування, а й форма передачі й набуття знань, форма вчення. Опанування мови відбувається через мовленнєву діяльність. Ось чому так важливо розвивати мовлення, працювати постійно й цілеспрямовано. Адже без добре розвиненого мовлення немає колективної праці, спілкування, справжніх успіхів у навчанні.

Усне мовлення учень опановує раніше за писемне із-за потреби в спілкуванні. Формування мовленнєвої  компетентності не повинно бути стихійним процесом. Воно потребує постійного керування з боку вчителя. На уроках української мови і літературного читання створюю добре мовленнєве середовище; організовую на уроках такі мовленнєві ситуації, які визначають позитивну мотивацію мовлення учнів, розвивають їхні інтереси; в наслідок чого учні засвоюють нові слова, синтаксичні конструкції, відбувається розвиток мовлення, формування культури мовлення.

Для того, щоб створити оптимальні умови для роботи з розвитку мовлення, я пов’язую його з розвитком мислення, комунікативно – діяльнісними потребами учнів, з їх життям і діяльністю (навчально-трудовою, громадською, ігровою, сімейною, шкільною).  Тому організовую на уроці спілкування, що стає природним і необхідним у спільній ігровій, навчальній, трудовій діяльності учнів. На уроках української мови навчаю мовленню в процесі мовленнєвої діяльності.

Ефективно читати – це означає читати швидко, розуміти прочитане, запам’ятовувати.  На початковому етапі опанування навичок правильного й досить швидкого читання звертаю увагу на постановку дихання та розвиток артикуляції. Багато учнів у першому класі не вміють регулювати дихання, під час читання захлинаються, роблять вдих посеред слова, гублять закінчення. Спостерігається недостатня розвиненість артикуляції для чіткої вимови окремих звуків та сполучень із ними. Для того щоб подолати такі недоліки, пропоную читання групи слів, речень на одному диханні, дихальні вправи, промовляння скоромовок, чистомовок, вимову складів із чергуванням звуків у різному темпі. Під час читання тексту, діти стикаються з важкими словами, зупиняються, перечитують. Вони втрачають час, гублять логічний зв'язок слів, знижують темп читання, при цьому зменшуючи зосередженість. Для того щоб позбутися цього недоліку, перед читанням учні вивчають зміст тексту й проводжу словникову роботу. Я добираю до «словничка» важкі як для читання, так і для усвідомлення, слова, записую їх на дошці або на картках, вводжу у мультимедійну презентацію, розбираю разом із учнями, даю змогу прочитати їх кілька разів уголос. Для того щоб позбутися звички повертатися до вже прочитаного, використовую такі вправи: «Лінійка», «Розвідник», «Основна думка», «Зиґзаґ», «Острівці», «Близькі за значенням», «Віконечко».

Якщо розглядати письмо як один із видів мовленнєвої діяльності, то паралельно з формуванням в учнів красивого, чіткого, каліграфічного письма я на кожному уроці дбаю, щоб воно було ще й грамотним. Основними видами роботи з письма є списування, письмо під диктовку і самостійні види роботи з елементами творчості.

Щоб вивчення рідної мови, розвиток мовлення учнів стали цікавим і зрозумілим для дитини процесом, застосовую різні форми, методи роботи, нові технології. Час не стоїть на місці, постійно з’являються нові методики й технології. Наше суспільство йде в ногу з технічним прогресом. І наші учні, як ланка нашого суспільства, повинні навчатися за допомогою нових підходів і методик. Завдання моїх уроків – навчити дітей того, як у подальшому житті використовувати набутий ними досвід для розв’язання власних проблем і досягнення успіху. Отже, я впевнена, що лише вдале поєднання сучасних інноваційних педагогічних технологій на уроках української мови та літературного читання (інтегровані та бінарні уроки, інтерактивні технології, особистісно орієнтоване навчання, метод навчальних проектів, мультимедійні  презентації) сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає змогу розвивати творчі здібності, перетворює учнів на активних суб’єктів навчальної діяльності, підвищує не лише мотивацію до процесу здобуття знань, але і відповідальність за результати цієї діяльності, сприяє формуванню мовленнєвої компетентності молодших школярів.

Я працюю вже декілька років над  питанням «Формування мовленнєвої компетентності молодших школярів». Впровадження даного питання в освітньому процесі має позитивні результати. Бажання вчитися, вивчати рідну мову, мотиваційний аспект пізнання значно підвищилися завдяки тому, що тексти, дібрані для створення мовленнєвих ситуацій та різні види вправ, поєднуються з різними видами діяльності, в яких найповніше розкриваються нахили, інтереси молодших школярів. Здобутий дітьми чуттєвий досвід, знання про довкілля, сформовані способи творчої діяльності та прийоми розумових дій активізувалися на уроках української мови та літературного читання на рівні міжпредметних зв’язків  та міжпредметної інтеграції.

Література

1. Бібік Н.М., Вашуленко М.С., Мартиненко В.О. Формування предметних компетентностей в учнів початкової школи: монографія: - К.: Педагогічна думка, 2014.
2. Будна Н. Уроки розвитку зв’язного мовлення.- Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001.
3. Вашуленко М.С. Методика навчання української мови в початковій школі: Навчальний посібник.- К.:Літера ЛТД, 2011.
4. Г.Анісімова, О.Нікулочкіна, О.Петрик Упровадження інновацій в освітній процес початкової школи (методичні рекомендації до серпневих нарад). – Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС»ЛТД,2010
5. Горошкіна М.О., Попова Л.О. Сучасний урок української мови: від планування до проведення.- Х.: Вид. група «Основа», 2010.
6. Гончарова І.М., Полохова Л.М. Формування мовленнєво-комунікативних компетентностей молодших школярів. Уроки розвитку зв’язного мовлення в 1 класі.- Х.: Вид. група «Основа», 2010.
7. Дідик О.В. Компетентісно – орієнтоване навчання у процесі формування творчої особистості молодшого школяра.-Х.:Вид. група «Основа», 2010.
8. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкове навчання та виховання.-2011.
9. Кондратюк О. Нестандартні уроки в початковій школі.- К.:Ред.загальнопед.газ., 2005.
10. Петрик О.В. Розвиток і удосконалення мовленнєвої діяльності молодших школярів: уроки розвитку зв’язного мовлення, корекційно-розвивальні заняття.- Дніпропетровськ: Методичний посібник.- 2002.
11. Скоблікова О.В. Розвиток комунікативного мовлення першокласників.-Х.: Вид. група «Основа», 2011.
12. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. – Вибр. пед.тв. – К., 1983. – Т.1.