Як зацікавити дитину, викликати в неї бажання вчитися, пізнавати, замислюватися, робити висновки? Це питання хвилює всіх учителів, над ним працюють науковці, практики, методисти. В моїй педагогічній практиці це також є головним питанням.

Тому мною була обрана саме ця тема.

Метою написання статті є інноваційна діяльність загальноосвітніх навчальних закладах, яка характерна системним експериментуванням, апробацією і застосуванням інновацій в освітньому процесі, спрямованих навчити учня самостійно оволодівати новими знаннями та інформацією, навчити вчитися, виробити потребу в навчанні упродовж життя [6].

Освіта, отримана у початковій школі, служить базою, фундаментом для подальшого засвоєння знань. Основне завдання державного стандарту нового покоління полягає в тому, щоб забезпечити дитину якісною освітою на першому ступені навчання.

Освітні завдання в даний час реалізуються різноманітними за формою освітніми установами та методиками навчання. Широкий розмах набуває використання нових технологій в освіті. Школа І ступеня постійно перебуває в пошуках нових технологій. Сучасні освітні технології, що використовуються вчителями на уроках:

• особистісно-орієнтоване навчання;
• інформаційно-комунікаційні технології;
• проектно-дослідницька технологія;
• інтерактивні технології;
• технологія проблемного уроку;
• технологія роботи з портфоліо;
• здоров’язберігаючі технології;
• колективно-індивідуальна розумова діяльність;
• блочно-модульна технологія;
• розвивальна система Л. В. Занкова;
• ігрові технології [5, c. 12].

Інтерактивні технології дають можливість забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку). При цьому відсоток учнів, які засвоїли знання, досить високий.

Змінюється роль учнів. Вона активна: учні приймають важливі рішення щодо процесу навчання.

Змінюється основне джерело мотивації навчання. Воно стає внутрішнім, це інтерес самого учня.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає педагогові підстави стати справжнім лідером дитячого колективу.

Практична значущість досвіду інтерактивного навчання  у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Інтерактивна взаємодія унеможливлює як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Кожен учасник інтерактивного навчання має конкретне завдання, яке він публічно звітує, від його виконання залежить якість роботи всієї групи, до якої він належить.

Інтерактивні технології навчання змістом і структурою передбачають чітко спланований результат навчання.

Застосування на уроках інтерактивних методів навчання, творчі завдання, ігрові елементи активізують пізнавальну діяльність школярів.  Тим паче така робота, наприклад,   передбачена у завданнях на літературному читанні після творів, вміщених у підручнику. Це і гра «Летюча рима: швидко слово називай – йому риму добирай»; завдання, що вимагають досвіду школярів: «Чи ліпив ти з друзями снігову бабу або інші фігури зі снігу? Розкажи, як ви це робили?; побудова діалогу за змістом тексту (Оксана Іваненко «Тарасові пісні»); робота у  парах, коли потрібно скласти твір – небилицю (Ігор Січовик «Сміхота») та інше [7].

Для  результативності навчального процесу на уроках української мови та літературного читання  є можливість використання інтерактивних методів навчання.

Основними формами інтерактивної роботи є навчальна взаємодія учнів у парах і мікрогрупах. Оптимальний склад групи – не більше, ніж 4 – 6 учнів. Групи вивчають навчальний матеріал і міжособистісні вміння [1].

Застосування інтерактивних технологій висуває вимоги до структури уроку. Такі заняття складаються, як правило, з п’яти елементів:

• інструктування: учитель розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій і час на виконання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам ( 2 -3 хв);
• об’єднання в групи, розподіл ролей ( 1 – 2 хв), інші технічні дії учнів (розташування меблів, підготовка обладнання й ін..);
• виконання завдання: на цьому етапі вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії,  намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання у співпраці один з одним ( 5 – 15 хв)
• презентація результатів виконання вправи (3 – 15 хв.);
• рефлексію результатів із боку учнів: усвідомлення отриманих результатів, чого досягають їхнім колективним обговоренням або за допомогою інших прийомів ( 5 – 15 хв.) [4].

Після окремих вправ, фрагментів уроку можна проводити:

• усне обговорення за запитаннями: з якою метою ми робили цю вправу? Які думки вона у вас викликала? Які почуття? Чому ви навчилися? Чого б хотіли навчитися у майбутньому?
• листок оцінювання вміння висловлюватися, наприклад, за такою формою: незакінчене речення (може бути усним, письмовим), підсумкові формули: «Для мене сьогодні важливим було…», «Сьогодні я навчився…», «Я хочу в майбутньому навчитися…»;
• короткий підсумок із чітким викладенням власної позиції;
• коротка дискусія, що відображає тему уроку [3].

Аналіз поведінки дітей при спілкуванні та самооцінка допоможе їм виправити помилки, зрозуміти, що і  чому не виходить. Таким чином, вміння орієнтуватися у будь – яких мовленнєвих ситуаціях допоможе дитині  підготуватися до життя в сучасному суспільстві.

Саме інтерактивні методи дають змогу створювати навчальне середовище, в якому теорія і практика засвоюються одночасно, а це надає змогу учням формувати характер, розвивати світогляд, логічне мислення, зв’язне мовлення; формувати критичне мислення; виявляти і реалізовувати індивідуальні можливості. При цьому навчальний процес організовується  так, що учні шукають зв'язок між новими та вже отриманими знаннями; приймають альтернативні рішення, мають змогу зробити «відкриття», формують свої власні ідеї та думки за допомогою різноманітних засобів; навчаються співробітництву.

Література

1. Дичківська І. М. Інноваційні  педагогічні  технології  :  [навч.  посіб.]  /  І. М. Дичківська.  –  К.  :  Академвидав, 2004. – 218с.
2. Зеленська О. Використання інноваційних технологій на уроках у початкових класах / О. Зеленська // Початкова школа. – 2013. - №9. – С. 47-48.
3. Інноваційні технології в початковій школі / [упорядник О.Кондратюк]. – К.: Шкільний світ. 2008. – 112 с.
4. Кучерова Г.М. Методика проведення гри на уроці / Г.М. Кучерова. – Харків: Вид. група «Основа», 2008
5. Телянчук В. П. Інноваційні технології в початковій школі / В. П. Телянчук, О. В. Лесіна. – Х. : Видавнича група «Основа», 2008. – 233 с.
6. Химинець В.В. Інновації в початковій школі / В.В. Химинець, М.Ю. Кірик. – Тернопіль: Мандрівець, 2012. – 312 с.
7. Ягоднікова В.В. Інтерактивні форми і методи навчання і виховання учнів / В.В. Ягоднікова Харків: Вид. група «Основа», 2009. – 58 с.