Ґендер – сукупність соціальних та культурних норм, які суспільство визначає виконувати людям в залежності від біологічної статі [1, с.3]. До сучасної лінгвістичної парадигми поняття «ґендер» увійшло набагато пізніше, ніж в інші гуманітарні науки. Проте на сучасний момент існує така кількість досліджень в цій галузі, що можна говорити про появу нової науки – ґендерної лінгвістики.

Безперечно, питання статевого розподілу завжди хвилювало людство, але особливого значення воно набуло в сучасному суспільстві, де традиційні ролі жінки та чоловіка в соціумі зазнали значних змін та перевтілень.

Щоб простежити таку ґендерну тенденцію, ми звернулись до української пареміології, адже такий наратив, як прислів'я та приказки, можна визначити як характерні для традиційного суспільства принципи світосприйняття, які набувають актуалізації.

У загальному масиві розглянутого нами матеріалу помітні дві позиції: андроцентричність, тобто відображення чоловічої перспективи, та феміноцентричність – відображення жіночого світобачення.

Досліджуючи прислів’я та приказки, ми зацікавились саме зображенням жіночої картини світу, яка відображає життя та погляди жінки, умови та можливості її існування у родині та суспільстві. Тому в жіночій картині світу можна виділити наступні тематичні групи з погляду ґендерології: заміжжя; родинні зв’язки; кохання та прив’язаність; типова діяльність; прояв своєї волі; група, що відображає стереотипні уявлення про жінку як істоту нераціональну, недальновидну і загалом неповноцінну.

У кількісному співвідношенні підгрупа «Заміжжя» переважає над усіма останніми. Спостерігається переважання паремій, які виражають готовність жінки змиритися з життєвими негараздами в ім’я часткового благополуччя: Хоч за півня, аби срібне пір'я [2]; Хоч за старця, аби не зостаться[2]; Хоч за козла, аби заміж пішла[2]; Чи сліпий, чи горбатий, аби держався біля хати[2].

Загальна картина заміжжя часто сприймається як необхідність і здобуття хоча б мінімальної захищеності, відсутньої у незаміжніх жінок: Не покрита дівоча голова, як хата без даху[2]; Найкраща дівка, що заміж пішла[2]; Тоді дівка пишна, як заміж вийшла[2].

Позитивно конотованих прислів’їв та приказок значно менше. У них підкреслюється захищеність жінки: З чоловіком горе, а без нього ще вдвоє[2]; Я за мужа затулюсь, та нікого не боюсь[2].

У цій підгрупі відзначений також ряд паремій, які мають тенденцію попередження або рекомендації: Не йди за багатого, а йди за щасливого[2]; За старим жити – вовком вити[2]; На хорошого глядіти гарно, а з розумним жити легко[2]; За гарного піди – гарне й лихо буде[2].

У підгрупі «Кохання та прив’язаність» констатується абсолютна необхідність наявності коханого чоловіка: Коли люб, гарний шлюб[2]; Хто в любові вінчається, той в гаразді наживається[2].

У групі паремій, які відносяться до родинних взаємин, жінка виступає у кількох соціальних ролях: матері, сестри, дочки, невістки, свекрухи, тещі, бабці, куми.

Концепт «жінка/баба» у більшості випадків близький до семантичного поля «зло/небезпека»: Добра жінка мужа на ноги поставить, а зла з ніг звалить[2]; З лихою жінкою і з грошима сварка та розлад, а з доброю і без грошей лад[2]; Від вогню, води і злої жінки – боже борони[2]; Черв’як дерево точить, а зла жінка мужа морочить[2].

Також можна простежити:

а) слабкий та нелогічний розум, інфантильність, але якщо і є розум, то це явище нетипове: У жінки волосся довге, та ум короткий[2]; Дівчина як каже «ні», то розумій «так»[2]; Захотілося бабі раків – продала корову[2].

б) непередбачувана вдача: Жіноча думка і вітер часто змінюються[2]; Одна збрехала, друга не розібрала, а третя по-своєму переказала[2]; Де дві баби та три жаби зберуться разом, не переспорять їх хоч чоловік двісті[2]; Де дві баби – торг, а три – ярмарок[2].

в) небезпека та підступність: Вона навіть знає, що в кого в горшку кипить[2]; То не жінка, як сім раз на день не обманить чоловіка[2]; Жіноча помста не має границь[2]; Не пхай бабі пальця в рот[2].

г) язикатість: Жіночий язик остріший від меча[2]; Жіноча сила в язиці[2]; У баби язик, як у чорта хвіст довгий[2]; Баба бабі говорить на вухо, а все село чує[2].

ґ) жінки та жіноча діяльність протиставлені чоловікам та чоловічій діяльності як правильна та неправильна: Діди строять, а баби гноять[2]; Баба плаче, а дід скаче[2]; Коли чоловік у корчмі скаче, то дома жінка плаче[2].

Модель «чоловік здійснює одну дію, а жінка/баба іншу», також не виставляє жінку у доброму світлі: Дід про хліб, а баба про фіалки[2]; Дід про образи, а баба про гарбузи[2]; Їй кажи – овес, а вона каже – гречка[2].

д) підкреслюється вторинність краси і першість господарських якостей: Не в тім хороша, що чорнобрива, а в тім, що діло робить[2]; Дівкою повна вулиця, жінкою – повна піч[2]; Не хвали жінку тілом, а хвали її ділом[2].

Паремії, які містять у собі лексему «мати», сприймаються як позитивні: У кого є ненька, в того й голівка гладенька[2]; Що мати навчить, то й батько не перевчить[2]; Батькова лайка дужча за материну бійку[2].

Образ матері пов'язується з поняттями емоційного тепла, уваги, турботи: Мачушине серце – що зимнєє сонце: воно хоч і світить, та не гріє і буйним вітром од нього віє, а рідної матері серце – як літнєє сонце: хоч воно й хмарненьке, а все-таки від нього тепленько[2]; Мати праведна – опіка і охорона камінна[2]; Нема такого дружка, як рідна матушка[2].

Немає жодного прислів’я, де б образ матері був обтяжений стереотипними жіночими рисами: сварливість, відсутність інтелекту, язикатість: Молитва матері з дна моря рятує[2]; Мати голівку миє – пригладжує, а мачуха миє – прискубує[2]; Мати дітей пушить, а мачуха сушить[2].

Ще одна виявлена нами тематична група прислів’їв та приказок – волевиявлення жінки. Соціально відтворювана залежність і її незахищеність передбачає перш за все позбавлення волі, що й підкреслено в ряді паремій: Жінку треба два рази слухати: раз – як кличе їсти, другий раз – спати[2]; Стогни, як чоловік чує, а їж, як чоловік не бачить[2]. Тим не менш, цілий ряд прислів’їв та приказок фіксує наявність волі, самостійність жінки і свого погляду на світ: Буду сива, як вівця, а не піду за вдівця[2]; Жінка доти люба, доки не візьме за чуба[2].

Наявність жіночого світобачення у картині світу небезпідставне. На наш погляд, картина світу, відображена жіночим «Я», передає не властиві жінці ділянки дійсності, а показує, у яких сферах суспільного життя і соціальних інститутах припускалась участь жінки і якою мірою.

Отже, прислів’я та приказки виступають одиницею соціального змісту, яка максимально наближена до повсякденного життя, людських практик і знаходить відповіді на основні питання громад, переважно сільськогосподарського устрою. Визначена нами низка тематичних блоків в повній мірі розкриває особливості репрезентації жіночої статі, зосередженої у слов’янській народній думці.

Література

1. Гендерна рівність: сучасні виклики/ Н.М.Оніщенко ... [та ін.] // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип.67. - К., 2014. - С.3-11.
2. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис / Упоряд., приміт. та вступна ст. М.М. Пазяка. – К.: Либідь, 1993. – 768 с.