Сучасний світ… Його  оновлення відбувається  щоденно. Ці зміни  такі  миттєві, що  важко  за  ними  встигати, бо  наука  не стоїть  на місці. Таким занадто швидким  змінам повинна відповідати і освіта. Важливо, що це  зрозуміли  в МОН України  і нині  ми  маємо концецію НУШ, про  яку  Тодішній  міністр освіти  і  науки Лілія  Гриневич  сказала: «Нова українська школа — це школа для життя у XXI столітті. Ви бачите, як змінюються технології, як розвивається суспільство, зараз ми не можемо точно знати, з якими викликами зустрінуться діти, які зараз навчаються у школі. Тому ми хочемо перейти від школи, яка напихає дітей знаннями, які дуже швидко застарівають, до школи, яка вчить знання використовувати.» [ 2 ]

Актуальність теми нерозривно пов’язана з тими змінами, які відбуваються в Україні  сьогодні. Події  Революції  гідності та гібридної  війни з російським агресором продемонстрували необхідність філософського осмислення проблем, виховання і культивування осмисленого способу життя молоді, яке можливе через любов до мудрості, діалог зі світом, людини з людиною.

Урок у  НУШ …. Яким  він має  бути?   Дуже цікавим, таким, що розкриває творчий  потенціал учня й готує його до прийняття самостійних  рішень, вчить мислити. Ефективним вважається використання нових альтернативних освітніх практик, наприклад, ділових і навчальних ігор, квестів, проектної роботи,майстер-класів, тренінгів та  іншого. Однак треба зауважити, що методика «Philosophy for children, P4c» – проекція на  майбутнє – становлять особливий інтерес. За  мету вона має – навчити дітей креативно мислити, вести  дискусію, аргументувати свою точку зору, щоб непасивно сприймати інформацію. Загалом  дитина  має рівні права  з учителем.

Методика була  розроблена наприкінці 60-х років професором Метью Ліпманом. Ось уже близько 40 років вона практикується у більшості країн світу. Добре, що  стала  в  Україні  впроваджуватися  на уроках, але   в  основній та  старшій  школі вона не  займає  «лідируючі»  позиції.

Нам ця методика стала відома ще з грудня 2017 року, коли на  Всеукраїнській філософській олімпіаді доцент кафедри філософії НПУ імені М.П.Драгоманова Надія  Богданівна Адаменко розповідала про неї наставникам  учнів. Саме  тоді з’явилося  бажання дізнатися про  неї більше, щоб  розпочати за  нею  працювати. У мережі Інтернет  відшукали групу, де вчителі та науковці  розповідали  про  цю  методику. Популяризація та впровадження цієї  методики  в Україні здійснюється НЦ «Мала академія наук України» і факультетом філософської освіти і науки НПУ імені М. П. Драгоманова. [ 1 ]

Для нас було  цікаво, чи можна  застосовувати її  при вивченні  української  словесності. Тож ми за  цією методикою розпочали   працювати, починаючи з  лютого  2018 року, бо мали  можливість відвідати  заняття, які  проводила пані  Юлія  Кравченко [1 ] – експерт  з методики «Філософія  для  дітей» – під час лінгвістичної школи МАНУ в січні 2018 року. Після  чого спробували застосовувати її на  уроках  української мови та літератури  у 5-11  класах. Можна було спостерігати, що  учні змінили своє ставлення до уроків, бо  учитель – людина, яка  «не  ставить»  свої  умови, а  веде  діалог   на  умовах справжнього партнерства.

Тож, метою нашої статті – показати, яким  чином  можна використовувати  цю методику на уроках української  словесності. Щоб  реалізувати цю  мету  треба  виконати  такі  завдання:

• охарактеризувати  основні елементи  методики;
• розвиток  чотирьох  типів  мислення  дітей: колективне ( міркування з іншими); піклувальне (міркування про інших); критичне (прийняття обгрунтованих рішень) ; креативне ( створення нових ідей);
• розв’язання проблем, пов’язаних з реальною життєдіяльністю дітей;
• навчання й виховання дітей у плані філософського пізнання й освоєння світу.

Основний текст. Тож спочатку ознайомимося  з  основними компонентами  методики.

Хочеться наголосити на тому, що основним методом методики «Philosophy for children, P4c» є сократівський діалог або «діалог з перехопленням  ініціативи» [ 1] , де усі учасники є рівноправними партнерами.. 

Правда, під час роботи за цією методикою використовується  метод  «товариство дослідників»   або  пошук  істини.  [ 1]

Треба  сказати, що  повноцінний діалог  не може відбутися, коли  діти  сидять  один за одним і  не бачать  обличчя свого  співрозмовника, його  емоцій. Справжня комунікація  можлива тільки  у  колі, де  вчитель ( модератор) і  учні – рівноправні   учасники.

Таке спілкування  починається з емоційного  налаштування (створення емоційного  стану  класу). Це може  бути  побажання  оточенню,  розповідь  про  значення  свого  імені, улюблене  дерево  чи  квітку, про  мрію…

Модератор  ознайомлює з правилами, за  якими  працюватимуть діти, і  які  є обов’язковими  для  всіх  учасників. Можна  прочитати  чи  записати на  листках та роздати  дітям.

Далі коротко  зупинимося на  основних  моментах цієї методики. Спочатку  – читання   тексту.  Показово, що учні  читають  по декілька слів від  5 до 10 – ти.  Це ланцюжкове  читання, починаючи  від учителя, але  в  повній тиші, стосовно інших дітей. Кожен  знає, що  до  нього дійде черга, ніхто  його  не  пропустить. Таке  читання, по – перше, виховує  культуру  поведінку, формує  вміння слухати. звернемо увагу на  те, якщо текст  залишився, то  дається  час  нате, щоб його  дочитати.

Хочеться  звернути увагу  ще  й на  те, що  робота  з  текстом як джерелом  інформації займає небагато  часу  на  занятті.

Важливим є наступний крок у  цій  методиці — запитання дітей. Учні повинні спочатку  записати свої запитання,  які в них виникло після прочитання. На це  дається  дві-три хвилини. Далі кожен  учень  самостійно записує  своє  запитання і  підписує  своє  ім’я на  дошці.  Треба  сказати, що тут  не існує ніяких обмежень, яким має бути запитання, фіксується кожне, наставник дякує всім учням. Закономірно, що йому варто пояснити учням про те, що немає хороших і поганих запитань, а найгірше запитання є  те, яке не було поставлене через  боязнь  чи страх,чи  ще з  якоїсь  іншої  причини...
«При старих підходах дітям даються готові питання. Але зараз учні мають самостійно формулювати питання. Для цього потрібне креативне мислення», – сказав Джіван Парк. [ 3 ]

Одночасно, вчитель розвиває уяву дітей, пропонує уявити ситуацію, яка змальована в тексті, і зреагувати на неї, виявивши своє ставлення у запитанні. Варто, щоб формулювання запитання було  правильним  і  відповідало  змісту прочитаного. Діти ставлять запитання, які, на їхню думку, стосуються прочитаного тексту  (що виявляється спірним, цікавим, незрозумілим тощо).

Наступний  етап -  зачитування  запитань так, як  вони записані, а потім - голосування, результати  якого записують на  дошці проти кожного  запитання. Так  вибирають  чотири  запитання, які сподобалися.

Звертаємо увагу на те, що із чотирьох запитань шляхом ще  одного голосування вибирають одне  чи два запитання, яке сподобалися  найбільше. Це переосмислення  прочитаного. Головне, що учитель прагне  зорієнтувати дітей на порівняння, групування запитань, виділення з-поміж них найбільш суттєвого. Втім діти висловлюють свої думки, які ґрунтуються на власному досвіді, що стосується проблеми, яка обговорюється. Якщо дитина обирає цікаве для себе запитання, то усвідомлює  відповідальність за вибір. Це вибір – це вибір рівного серед  рівних. Це  така  важлива  компетенція.

Потім – колективне обговорення.  Це дитячі  думки за змістом запитань. Діти  пояснюють  зміст  запитання  чи  певні  слова або шукають  спільне у  вибраних  запитаннях, але  не  перебиваючи один  одного.

Потім — гіпотези. Це формування гіпотез про те, яким має бути розв’язання. Для  вирішення цього об’єднуються у  групи ( «товариство  дослідників»), діти висувають  аргументи. «Спільнота співпрацює для того, щоб висунути сильні аргументи, свої гіпотези, посилити їх, а також роз'яснити концепт. Зрештою вони мають вибрати якусь із гіпотез, яка була запропонована. В цей момент працює система оцінювання. Чи ця гіпотеза є піклувальною, чи вона враховує почуття інших людей? Це ми називаємо піклувальним мисленням», – так  цей  процес  характеризує професор Джіван Парк. [3] Так розвивається ще і  креативне мислення  дітей, бо  діти  в  цей час  створюють нові ідеї. Вчитель фіксує всі варіанти відповіді на запитання, виконує контрольні функції, створює умови для найповнішого розкриття думки кожної дитини. Учні актуалізують й узагальнюють власний досвід, що стосується проблеми обговорення. Ті, чиї позиції є найбільш близькими, поєднуються в підгрупи, співпрацюють у процесі вирішення проблеми.

Як  на  нас, то момент – перевірка  гіпотез  та їх аргументація, це цікавий  момент,бо це алгоритм для розв’язання пропонованої проблеми. Тут і відбувається розвиток  колективного мислення, коли  діти  разом  приходять до   одного  трактування  проблеми. Кожна група пояснює  свою  гіпотезу, наводячи приклади із життя чи літератури, історії та  культури. Тут може наставник  ставити  питання. Однак  треба  зауважити,  спонукаючи учнів до дискусії, вчитель стежить за виконанням певних правил.

Заключний момент – рефлексія   або  висновок, важливий, бо коли учень  розглядав питання з однієї позиції, але  при обговоренні готовий зробити корекцію, це здатність визнати свою помилку. Закономірно, позиція наставника – рівні всі. Діти висловлюють думки у  формі  резюме.Це  може  бути  і  домашнім  завданням.

Як  на нас, то варто  підкреслити, що результат застосування описаної методики – розвиток вміння формулювати і висловлювати свою думку;  аргументувати власну точку зору; ставити питання та шукати на них відповіді;  пошук альтернатив вирішення проблем,  розвиток мовлення і комунікаційних навичок; культура спілкування повага до думки інших, впевненість у власних можливостях. Це  ті вміння і  навики, які  будуть  затребувані  у різних  галузях життя  суспільства.

Так, ми  всі знаємо, що  література – це  мистецтво слова, яке виховує дитину та  вчить  жити на  прикладах  героїв  із  творів.  Відтак, література  і  філософія чимось подібні – можна   філософувати, маючи предмет. осмислення.

Втім, сьогодні важливо, щоб  діти бачили проблему твору через своє  розуміння, яке  часто  може  не  збігатися  з  думкою  вчителя. У 5-7 класах  на  уроках літератури можна  використовувати цю методику повністю, бо тут тексти невеликі. У 8-11 класах  це  може  бути використання  елементів, бо читання тексту в класі  ми опустимо (займає багато часу), бо  там уже  завеликі  тексти, але при роботі над текстом, зокрема, при визначенні теми, ідеї та  проблематики  твору  чи характеристиці образів  можна застосовувати почасти.

Важливо, що, працюючи з текстом, діти самостійно, тільки за певної допомоги вчителя,  шукають проблеми, ставлять запитання і шукають   альтернативи  вирішення. Сьогодні значна частина вчителів на  уроках майже ніколи не запитують: «Яка проблема того чи  іншого  твору?». Все  це  через  те,  що проблеми твору є в підручниках, для  чого щось  шукати  чи  доводити. Цілком  очевидно, що діти не вміють цього робити, бо немає нагальної потреби шукати проблему. Власне, південнокорейський  професор Джінван  Парк, перебуваючи  в  Україні,  на  міжнародному  семінарі з  проблеми  «Філософія  для  дітей» з  приводу  цього  підкреслював: «Якщо ми говоримо про старі підходи, то питання вже даються дітям. Але зараз учні мають самостійно формулювати питання. Тому дуже важливо вміти креативно мислити... Ми навчаємо учнів, яким чином збагатити свої гіпотези, навчаємо аргументації - критичного мислення, і аргументи мають бути сильними».[3]

Елементи  цієї  методики  можна  застосовувати на уроках   розвитку мовлення з літератури, зокрема, написання есе, бо саме  там іде  філософування  з певної проблеми. Часто ми пропонуємо дітям писати есе у формі  сократівського діалогу, де  звертаємося до уявного  співрозмовника., ставимо проблему   і вирішуємо  її. Як  на  нас, власне висловлення   у  форматі  ЗНО, це  не  просто  10%  відсотків філософування  за  цією методикою, бо там є  вислови, які  є  стандартними, тому креативній дитині важко  вкластися  у  200  слів.

Треба сказати, що  на уроках мови можна  використовувати цю  методику  на  уроках розвитку  мовлення, зокрема усного переказу тексту, починаючи  з 5-го класу, бо  в основі лежить текст як основна одиниця  комунікації. Це і є розвиток  комунікативних  якостей та креативності. Не  можна забувати того,  що часто на  уроках  мови, які є уроками комунікації,  звертаємося до  написання вільного  есе та резюме до  текстів вправ, де  також   є  роздуми  про  проблеми  та їх  розв’язання. Оце і є те, що називається «лінгвістична  розкутість».  Варто  наголосити, що робота  за  цією методикою вимагає від учителя високого рівня ерудиції, постійного підвищення рівня професійної  майстерності. Для нього важливо усвідомлювати, що він просто допомагає  дітям  знайти  вирішення  проблеми, а не є «грізним  керівником». Може  видатися, що вчителю  тут найпростіше, та ні,   для  того, щоб  застосовувати цю методику треба вчителю багато  працювати над собою.

Ця методика розвиває особистість – дитина бачить, що її думка є важливою, до неї  дослухаються, її  поважають. Впливає вона також і на колектив у цілому – виникає довіра та уміння співпрацювати.

Висновок.  Ця  методика   ефективна, бо  діти  вчаться  самостійно мислити, запитувати, робити правильний вибір серед ряду інших, філософувати, бо  гарне  судження – це мистецтво, саме  так  вважалося  у  філософії  софістів. «Поки що світовий досвід доводить, що «Філософія для дітей» є найкращою альтернативою. Якщо ми говоримо про ціль освіти, яка орієнтується на знання, згодом прогресує до освіти, яка орієнтується на мислення, то зараз вже йдеться про філософський підхід в освіті, коли ми концентруємося на формуванні сильних суджень», – так  говорив  Джіван  Парк .[3]

Насамкінець  хочеться  сказати,  впровадження цієї методики в  систему уроків  української  словесності дає змогу розширити рамки навчання,  активізувати пізнання дітей, усвідомити своє місце. Методика допомагає розкрити кожну дитину. Ще ця методика готує  дітей до подолання різних ситуацій без  страху  і  хвилювань, сприяє  безпечно  увійти в соціальне  суспільство, в  якому треба  буде  приймати рішення. Так, теми, що вивчаються  з української  словесності маємо  розглядати через   призму  філософування, а  саме філософського дослідження  та сократівського  діалогу. Дуже  важко  в  один момент перебудувати   мислення  дітей.

Застосування  цієї методики  вимагає  від учителя  толерантності, творчості, ввічливості.

 Література

1. МАН організувала візит до України з Південної Кореї експерта з методики «Філософія для дітей». [Електронний ресурс]. – Режим доступу:     http://pedpresa.ua/160342-man-organizuvala-vizyt-v-ukrayinu-z-pivdennoyi-koreyi-eksperta-z-metodyky-filosofiya-dlya-ditej.html – Назва з екрана.
2. «Нова українська школа -  це  школа для  життя  у ХХІ столітті» -інтервю  з міністром  освіти  і  науки  України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://hromadske.ua/posts/nova-ukrainska-shkola-tse-shkola-dlia-zhyttia-u-xxi-stolitti-interviu-z-ministrom-osvity-i-nauky-ukrainy
3. Тищенко К.  Зубрити -  не вихід. як  у  школах вчитимуть  критичному  й  креативному мисленню…[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/society/2016/07/5/214729/– Назва з екрана.
4. «Філософія  для  дітей» : українських школярів вчитимуть  критично  мислити.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https : // www. volynnews. com/news/society/filosofiia-dlia-ditey/  – Назва з екрана
5. «Філософія для дітей» - нове слово у розвитку демократії Gazeta. ua [Електронний ресурс] / Орест Лесюк // Gazeta. ua. – 2014 – Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/life/_filosofiya-dlya-ditej-nove-slovo-u-rozvitku-demokratiyi/ – Назва з екрана.