Cучасні діти живуть у складному суперечливому світі. З одного боку, це світ нових досягнень науки і техніки, світ великих можливостей для індивідуального розвитку особистості. З іншого, це світ, у якому люди менше спілкуються, самотніші, виражають почуття та думки ,використовуючи шаблони, смайли, SMS, сленги, вульгаризми, неповні речення, повторення тих самих слів, «відчепні» фрази, суржик, невиправдані заміни українських слів іноземними. Бідніє мова, бідніє думка, знижується інтерес до рідної мови і культури. Тому проблема мовленнєвого розвитку учнів завжди привертала увагу  провідних лінгвістів, методистів та педагогів.

Сформувати духовно багату, соціально активну особистість можна тільки у тому разі, якщо вона оволодіє мовою як засобом спілкування, мислення, пізнання, самовираження, самоутвердження її у колективі. З огляду на це винятково важливою є ідея єдності мовної освіти й мовленнєвого розвитку школярів. Один із перспективних шляхів реалізації такої проблеми – навчання рідної мови на основі формування комунікативних компетентностей здобувачів освіти на уроках української мови та літератури. Комунікативна компетенція належить до групи ключових,  має особливу значимість у житті не лише дорослої людини, а й дитини. Її сутність виявляється у вмінні школярів розв’язувати комунікативні завдання з метою оволодіння високим рівнем спілкування рідною мовою. А тому розвиток комунікативної компетенції учнів – актуальне завдання навчально – виховного процесу школи, так як є не лише умовою сьогоднішнього благополуччя школяра, але і ресурсом ефективності та добробуту його дорослого самостійного життя.

Перед учителем стоїть першочергове завдання – формувати у школярів уміння вільно, змістовно,  точно та інтонаційно виразно висловлювати думки й почуття в усній і писемній формі, у будь – якому стилі й жанрі, швидко орієнтуватися  у пропозиціях на ринку літератури і приймати рішення у складних ситуаціях, давати аргументовану власну оцінку прочитаному та побаченому, знаходити й аналізувати інформацію, удосконалюватися протягом життя.

Важливою умовою мовленнєвого розвитку учнів є робота, спрямована на збагачення  їхнього активного словника, формування умінь граматично правильно і лексично виправдано застосовувати у власному мовленні слова різних лексико – граматичних розрядів для побудови зв’язних висловлювань певного типу (розповіді, описів, міркування).

Основна робота з розвитку мовлення школярів проводиться на уроках української мови та літератури. Однак, щоб зберегти рівень мовленнєвої культури, а тим паче вдосконалити цей рівень, потрібна загальна злагоджена робота з розвитку грамотності й культури мовлення на уроках з усіх навчальних дисциплін та в позаурочний час – єдиний мовний режим.

Діти засвоюють мову  не тільки під час спілкування з рідними, друзями, знайомими , а й у процесі навчальної діяльності. Саме у школі вони набувають практичних навичок у спілкуванні, у них формується вміння враховувати особистість адресата, умови спілкування, його стиль, обирати доречну етикетну форму залежно від ситуації, аналізувати характер невербальних етикетних ситуацій спілкування. Важливим для розвитку комунікативних умінь є збагачення активного словника школярів, який сприяє чіткості й виразності їхньої мови. А тому виробляти звичку образно висловлювати свої думки потрібно з перших днів навчання у школі, на кожному уроці працювати над словом: пояснювати значення слів, добирати синонімічні пари, вводити слова у речення. При цьому викликати інтерес до роботи над словом, щоб школярі не лише зберегли на все життя любов до рідного краю, здатність побачити, оцінити, емоційно пережити і розповісти іншим про те, що їх схвилювало, вчити їх правильно, гарно говорити, щоб спілкування приносило радість і задоволення. Але ми зустрічаємося й з випадками, коли з різних об’єктивних причин дитина не може виразити через слово свої почуття, думки, тому не є рівноправним учасником діалогу. Часто використовує міміку та жести, соромиться відповідати на уроках. А у дорослому житті не зможе сформулювати та відстояти власну позицію, аргументувати думки, переконати співрозмовника, відчуватиме дискомфорт під час спілкування.

Вважаємо, що кожен педагог у своїй щоденній діяльності повинен приділяти велику увагу мовленнєвій культурі, основою якої є грамотність. Щоб мовлення школярів було лексично багатим, синтаксично різноманітним, вчимо їх користуватися словниками, вдумливо читати, вслухатися у живе слово, торкатися джерел краси рідної мови, намагаємося формувати загально мовленнєві уміння і навички на уроках та у позакласній діяльності. Але особливий статус, звичайно, відводиться урокам мови й читання. Важливим є спілкування дітей у різновікових групах на уроках міжвікової інтеграції, на яких забезпечуємо комфортні умови, щоб кожен учень відчував свої успіхи, висловлював власні думки. Створюємо й підтримуємо атмосферу довіри, доброзичливості у класі, які позитивно впливають на взаємоспілкування і взаємопрацю у системі відносин «учитель – учень», «учень – учитель», «учень – учні», яка сприяє позитивному спілкуванню, стимулює мовленнєву і творчу діяльність осіб, задіяних у навчальній діяльності. Розвиток комунікативних навичок здійснюється засобами дослідницьких, ігрових, творчих дій. Даний тип уроків дає можливість використовувати метод бесіди. Завдяки діалогу «учитель – учень», «учень – учні» виробляються практичні уміння молодших і старших школярів користуватися усним мовленням не тільки на уроці, а й у побуті: бути тактовним у спілкуванні, уміти слухати, розуміти співрозмовника, переконливо формувати власну думку, правильно реагувати в ході бесіди на висловлену точку зору, не компрометуючи при цьому співбесідника, не принижуючи його, вміти налагодити контакт з іншими.

Слід зауважити, що основою кожного уроку має стати формування вмінь якісно правильного і культурного мовлення: робота над орфоепічними, акцентуаційними нормами, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням і розвитком активного словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням та зв’язним висловлюванням; орфографічно грамотного письма. Плідними виявилися у роботі такі види діяльності: мовленнєві й інтелектуальні ігри, інтерактивні методи, лінгвістичні казки, інтегровані завдання й уроки,коопероване навчання, нестандартні завдання, пошуково – дослідницька робота.

Доцільними є вправи, які можна використовувати на різних етапах уроку: інтелектуальна розминка, «вірю – не вірю», «теоретичний крос», «так – ні», «сніжна грудка», «знайди помилку», «опитування – естафета», «чомучка», «м'яч зі словами», «аукціон знань», «світлофор» та ін.  Слід пам’ятати, що чітко продумана система вправ повинна становити логічну єдність. Одним із різновидів інтерактивного здобуття знань є «навчання у дискусії», яке стимулює самостійне мислення, заохочує до полеміки, допомагає обґрунтовувати власну позицію. Саме завдяки дискусії розвивається усне монологічне мовлення школярів та  почуття толерантності до чужої думки.

Для опанування монологічного мовлення використовується метод укрупнення дидактичних одиниць. До вправ необхідно дібрати сукупність тематично близьких текстів, щоб діти могли переказувати та будувати розповіді, казки, описи (наукові та художні), міркування – комплексно, за принципом взаємозв’язку. Таке одночасне опанування видів мовленнєвої діяльності зумовлює широке застосування прийомів зіставлення, переконструювання, перенесення знань у змінених ситуаціях.

Для сучасних непосидючих, активних дітей необхідно добирати цікавий , у захоплюючій формі матеріал, що спонукає розвитку зв’язного мовлення: складання розповідей за уявою, використовуючи таблиці – опори, малюнки; складання казок, розповідей, лічилок, загадок, віршів, ребусів; створення словника природи, настрою, емоцій. Успіх мовленнєвої творчості учнів забезпечується цілеспрямованим збагаченням їхнього кругозору, формуванням словникового запасу.

Важливо, щоб діти розуміли суть спілкування. Для цього необхідно навчити їх давати відповіді на такі три запитання: чому я спілкуюся?; з ким я спілкуюся?; як я буду спілкуватися?

Отже, використання названих методів та прийомів на уроках української мови забезпечує не лише розвиток розумових здібностей дитини, духовної зрілості, а й сприяє формуванню комунікативних компетентностей.

Слід зазначити, що у формуванні комунікативних умінь та навичок важливу роль відіграє особистість учителя. Адже він є  носієм культури, взірцем доцільного, образного, змістовного, виразного використання мовних перлин. Учитель як учасник будь – якого спілкування, повинен дбати про навчання, виховання та розвиток особистості.

Хотілося б підкреслити, що запобігання помилок у мовленні учнів потребує від учителя наполегливої, творчої, цілеспрямованої роботи у повсякденному житті. Це допоможе здобувачам освіти зробити крок уперед до розвитку комунікативних умінь і навичок.

Література

1. Громцева Н., Місаілова  Л. Розвиток зв’язного мовлення як засіб формування комунікативної компетенції у молодших школярів// Початкова школа і сучасність. – 2015. – №12.
2. Дубчак Л. О., Матвієнко С.Е. Навчаємо словесності, орієнтуючись на учнівську особистість // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – №10.
3. Єрмоленко С.Я., Мацько Л.І. Навчально - виховна концепція вивчення української (державної) мови  // Початкова школа. –1995. – №1.