Актуальність проблеми. Відродження національної школи і реформування освіти в Україні є вимогою часу. Цей процес зумовлений змінами у суспільно-політичному житті і засвідчений Законом про освіту, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття), концепцією мовної освіти.

Із зміною соціально-політичних функцій української мови на сучасному етапі, наданням їй на конституційному рівні статусу державної спостерігається переорієнтація мети навчання мови в освітніх закладах України. У проекті Державного освітнього стандарту з української мови (початкова ланка) визначено мету її навчання, яка полягає насамперед у формуванні в учнів уміння будувати висловлювання в межах доступних для них тем і типів текстів. „Зміст і процес навчання при цьому мають будуватися на основі комунікативно-діяльнісного підходу” [1].

Як стверджує О.Л.Калмикова, формування комунікативно-мовленнєвих умінь – одна з основних проблем сучасної методики навчання мови, оскільки „відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки” [2]. З метою запобігання їм, окрім опанування теорії мови, „школярів необхідно вчити орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, відповідно до цього добирати зміст та мовні засоби для вираження думки, володіти правилами мовленнєвої поведінки в різних умовах спілкування” [4].

Людське суспільство немислиме поза спілкуванням. Воно виступає необхідною умовою буття людей, без якого неможливе повноцінне формування не тільки окремих психічних функцій, процесів і властивостей людини, але й особистості в цілому. Одним із важливих завдань мовної освіти, як це зазначено в "Концепції вивчення української мови в 5-12-х класах загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання", є "сформувати вміння й навички вільного вираження думок і почуттів в усіх видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, читанні, говорінні, письмі і в різних сферах спілкування: особистісній, публічній, освітній, тобто виробити комунікативну компетенцію особистості; оволодіти культурою мовлення".

Таким чином, формування комунікативної компетенції та її розвиток в учнів на уроках суспільно – гуманітарного циклу є актуальною проблемою сьогодення.

Тому існує необхідність в удосконаленні існуючих педагогічних систем та психологічних підходів до формування компетентних особистостей, розвитку творчості учнів, знаходження нових засобів підвищення якості та інтенсивності навчально-виховного процесу. [3]

Мета роботи – пошук і впровадження інноваційних технологій навчання, які орієнтуються на конкретного учня, який буде постійно навчатися, готовий до співпраці з іншими, до спілкування, вміло та творчо вирішуватиме складні проблеми.

Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань, активне функціонування інтелектуальних і вольових сфер, сприяє розвитку творчих здібностей учнів

Комунікативна компетентність — необхідна умова життєтворчості кожного учня. Тому провідною ідеєю діяльності викладача є створення оптимальних умов для формування мовленнєвої компетентності на уроках української мови, зокрема:

• забезпечення сприятливих умов для невимушеного спілкування;
• застосування діалогічних і дискусійних форм навчання;
• постійне надання можливостей для самостійної творчої діяльності учнів;
• використання ігрових, інтерактивних вправ для мовного розвитку

Життєва компетентність учня – це запорука його успішного входження в систему соціальних, економічних, політичних та культурних відносин. Інтеграційні процеси у світі зумовлюють взаємопроникнення культур, мов різних націй. У епоху масового поширення спілкування через електронні носії відбувається, на жаль, знецінення безпосереднього «живого» спілкування. Отже, формуванню комунікативної компетентності особистості слід приділяти чільну увагу.[5]

Одне із завдань навчання української мови як державної полягає у формуванні усіх видів мовленнєвої діяльності.

На уроках української мови треба намагатись стимулювати бажання учнів працювати самостійно, заохочувати до роботи над проектами, надавати дитині свободу у застосуванні своїх здібностей.

Спираючись на особистісно – орієнтований підхід до навчання і виховання й враховуючи вікові й психологічні особливості учнів, можна запланувати  й уроки з використанням інтерактивних технологій: «Навчаючи - вчусь», «Займи позицію», «Незакінчене речення» тощо.

Найкраще комунікативні здібності учнів розвивати на уроках розвитку мовлення: складання діалогів до певної ситуації, складання інформаційної довідки не лінгвістичну тему, прийом інтерв’ю, лінгвістичні ігри.

Розвиваючи аналітичні навички дітей, вчитель повинен вчити  аналізувати, порівнювати, доводити, обгрунтовувати мовні та літературні явища, робити узагальнення, виводити орфографічні правила.

Наприклад: порівняйте та обгрунтуйте орфограми: Волинь – Волинський; вузький, запорізький, ковзкий; еміграція – імміграція; Марокко – бароко.[4]

Комплекс вправ з розвитку мовлення ґрунтується на принципі взаємодії різних видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання рідної мови. Розглянемо деякі з них.

Робота над словом.

Гра «Луна» допомагає відпрацювати з учнями орфоепію важких у вимові слів.

Завдання:

• повторити за вчителем чітко і виразно;
• повторити пошепки, але чітко, щоб тебе почули у протилежному

кінці класу;

• повторити голосно;
• повторити швидко і чітко тричі.

Для роботи використовують слова типу: авіатор, адресований,

бадьорий, джміль, дзижчати.

Гра «Тайна слова» доречна на уроках української літератури. В ній використовуємо слова з незрозумілим для дітей змістом.

Завдання:

- дайте точне пояснення значення цього слова, як завдання для кросворда;

- зашифруйте слово, переставляючи склади.

Якщо діти не можуть точно пояснити значення слова, звертаємося до тлумачного словника.

Мовний матеріал для гри: абзац, акварель, багатир, блискавка, вітрило, гімн, горище, завірюха, окріп, орнамент, плесо тощо.

Гра-естафета «Хто більше» розширює знання учнів про слова-синоніми. Діти поділені на команди. Вчитель називає слова. Починається колективна робота в команді: добрати один синонім. Наступний синонім до того самого слова називає друга команда, потім третя … Перемагає та команда, яка називає останній синонім до даного слова. Якщо більше ніж один-два синоніми діти дібрати не можуть, звертаємось до словника.

Наприклад: багато – чимало, багацько, незліченно, незчисленно, купа, тьма, безліч тощо.

Основою згаданого вище діалогу між учнями на уроці є робота в парах.

Гра «З’їж слово» вчить бути точним і лаконічним. Учитель вимовляє речення – діти слухають. Повторює – запам’ятовують. Отримують завдання – скоротити речення до чотирьох (трьох, двох) слів.

Наприклад:

           Мама якось ввечері спекла смачний пиріг.

           Мама якось спекла смачний пиріг.

           Мама спекла смачний пиріг.

           Мама спекла пиріг.

Запитання до учнів. Що змінилося, коли речення скоротили? Де використаємо скорочене речення: в детальному чи стислому [6]

Висновки. Важливою умовою формування мовленнєвої компетенції є створення  учням умов для мовленнєвої діяльності, коли навчання проводиться на рівні діяльності, тобто в умовах, наближених до природної комунікації. Саме тому, процес формування мовленнєвої компетенції учнів початкових класів, буде ефективним за умови синтезу комунікативно-діяльнісного та компетентнісного підходів у навчанні.

Отже, формування комунікативної компетентності  учнів – це складний і багатоаспектний процес, який потребує систематичної роботи. Вчитель має орієнтувати учнів на активну мовленнєву діяльність, що уподібнюється природним умовам комунікації. Спонукаючи учнів бути не спостерігачами, а активними учасниками на заняттях, залучаючи їх до спільної  діяльності, педагог має підготувати учнів  до життя в суспільстві, виробити в них здатність до пізнання світу й самих себе, до творчої праці та  взаємодії з іншими людьми.

Література

1. Дерев’янко М.Л. Вивчення грамотичного матеріалу як ефективний засіб удосконалення мовленнєвих умінь // Зміст і технології шкільної освіти. Матеріали звітної наукової конференції Інституту педагогіки АПН України. – Ч.І. – К.: Педагогічна думка.2005.- с. 59-80
2. Калмикова Л.О. Формування мовленнєвих умінь і навичок у дітей: психолінгвістичний та лінгвометодичний аспекти: Навчальний посібник.- К.: НМЦВО, 2003. – 229 с.
3. Лазоряк П.Я. Творчий потенціал учнів на уроках словесності / Г.Я. Лазоряк // Вивчаємо українську мову і літературу. — 2008. — №6-8-11.
4. Мельник О. Наукове проектування навчання мовлення // Педагогіка і психологія. – 1997 - №1 – с. 71-79
5. Пометун О. Компетентнісний підхід – найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти / О.Пометун // Рідна школа. – 2005. - №1
6. Розвиток творчості в учнів. Методичний посібник / Колошин В.Ф. Гоменюк Д.В. — К.: 2008.