Знедолена природою дитина не повинна
знати, що в неї слабкий розум, слабкі сили.
Виховання такої дитини має бути в сто
разів ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим.
Василь Сухомлинський [1, с. 1] 

Інтеграція дитини з особливими освітніми потребами у суспільство пов’язане з низкою труднощів і проблем. Перш за все потрібно визнати, що такі діти є і всі вони мають певні потреби, бажання та можливості, за сприятливих умов, реалізувати власні здібності і знайти своє місце у суспільстві.

Невже раніше не було дітей з особливими освітніми потребами? Звісно, були. Можливо, їх було менше, а, можливо, на них просто не звертали належної уваги. Донедавна проблеми дітей з ООП замовчували, їх ізолювали від суспільства у спеціальних закладах та інтернатах. Менш вираженим відхиленням не надавали ваги. Такі діти навчались разом з усіма, за загальними програмами, не отримуючи допомоги, розуміння, співчуття. Навпаки, над ними насміхались однолітки, уникали їх, ігнорували, подекуди виявляли відразу й агресію. Педагоги – не звертали увагу, концентруючись на загальній масі дітей, не розуміли, що ці діти не можуть фізично і психологічно виконувати вимоги програми, адже вони «особливі». У спеціальних закладах діти з вираженими відхиленнями в розвитку отримували догляд і навчання за спеціальними програмами, але були відірвані від сім’ї, не мали можливості повноцінно спілкуватися зі здоровими ровесниками та належно соціалізуватися у суспільстві.

Теоретичні основи інтегрованого підходу до виховання дітей з ООП заклав відомий педагог Лев Виготський, який обґрунтував обов’язок педагогів  і батьків дитини з порушеннями розвитку відкрити двері у справжнє життя.

З досвіду роботи у дитсадку з інклюзивною формою навчання можна зробити висновок, що, коли дитина з наймолодшого віку відвідує дитсадок загального типу, спілкується зі звичайними дітьми, вона отримує ряд переваг:

- дитина зростає серед інших дітей на рівних умовах;
- колектив дітей не сприймає дитину з ООП як обмежену;
- у дітей виховується толерантність, бажання допомогти слабшим;
- колектив батьків навчається сприймати дитину з ООП як частину колективу дітей;
- дитина соціалізується, навчається спілкуватися з дітьми і дорослими з раннього віку.

Для дитини дошкільного віку властиві прості форми взаємин, тому, коли діти зростають і навчаються з дитиною з ООП у них не виникає упередженого ставлення до неї.

Соціалізація дитини з особливими потребами починається з приходу в дитсадок. Створення інклюзивних груп у звичайних закладах дошкільної освіти справа непроста. У процесі створення виникає низка труднощів: психологічних, організаційних та педагогічних.

Перше і найскладніше: батьки бояться визнати інклюзивність своєї дитини, замовчують, соромляться, а час, у який дитині можна допомогти, спливає. Не варто зволікати, покладати надії на спонтанне усунення проблеми. Потрібно якнайраніше звертатися до фахівців за допомогою (медичною, педагогічною, психологічною).

Педагоги, в силу того, що не мали попередньої практики роботи з дітьми з ООП, хвилюються, чи зможуть допомогти дитині досягти позитивного результату, чи зуміють налагодити процес навчання, як правильно спілкуватися з батьками і залучати їх до співпраці задля кращого розвитку малюка.

Асистент вихователя  турбується, чи зможе налагодити повноцінний контакт з дитиною, чи буде ефективним спілкування, чи зможе дитина досягнути певного прогресу у розвитку.

Спеціалісти закладу переживають, як правильно розробити індивідуальну програму розвитку, як зробити, щоб корекційно-розвиткові заняття з дитиною з ООП були максимально ефективні, щоб щоденною наполегливою спільною працею виконувати головне завдання – розвинути і соціалізувати дитину з особливими освітніми потребами.

Важлива роль педагога у роботі з особливими дітьми. Насамперед фахівці повинні забезпечити повноцінне адаптоване і безбар’єрне розвивальне середовище. Зонувати групове приміщення так, щоб забезпечити особистісно зорієнтований розвиток кожної дитини і можливість усамітнитися (що дуже актуально для малюків з РАС).

Існують неписані правила для вихователів дошкільного закладу:

- не виділяти дитину з-поміж інших, ставитися, як до усіх;
- неприпустима будь-яка дискримінація щодо дітей з ООП та зневажлива лексика;
- залучати особливих дітей до спільних ігор, занять, прогулянок, режимних моментів;
- висувати загальні вимоги але допомагати при потребі;
- уміти організувати батьківський колектив, щоб попередити негативізм, який може йти з сім’ї ( часто батьки не хочуть, щоб їхня дитина була в одній групі з інвалідом);
- виховувати бажання у здорових дітей допомогти слабшим, розвивати навички співчуття, взаємопідтримки, опіки.

Завдання команди супроводу – налагодити повноцінну співпрацю з дітьми з особливими освітніми потребами, забезпечити оптимальні умови для виховання і навчання дитини, сприяти всесторонньому розвитку, налагодженню соціальних дружніх відносин з однолітками, навчити навичкам спілкування та самостійності. Усе це сприяє успішній соціалізації дитини з особливими освітніми потребами.

Незалежно від стану здоров'я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, кожна людина має право на повноцінне життя, освіту, якість якої не відрізняється від якості освіти решти людей. [1, с. 1] 

Література

1. https://n-osvita.com.ua/ 15.12.2020, 09:33 admin.