Пріоритетним напрямком дошкільної освіти в Україні було та залишається виховання людини, яка вільно володіє рідною літературною мовою в усіх сферах суспільного життя. Реформування системи спеціальної освіти в Україні потребує, на думку, Л. Трофименко, розробки нових ефективних методів корекційно-попереджувального та розвивального навчання дітей з вадами мовлення.

Однією з найпоширеніших патологій психофізичного розвитку у дітей дошкільного віку з тяжкими мовленнєвими порушеннями є загальний недорозвиток мовлення (далі – ЗНМ), специфіка якого полягає в системному порушенні всіх сторін і форм мовлення. [3, c. 3] Соціальну і педагогічну значущість рідної мови для особистого становлення і розвитку кожної дитини неможливо переоцінити, що обумовлює провідну роль корекції загального недорозвитку мовлення в системі роботи з дітьми дошкільного віку. Своєчасне виявлення і виправлення недоліків мовленнєвого розвитку у дошкільників науковці та педагоги-практики вважають пріоритетним завданням
вчителя-логопеда, вихователя логопедичної групи.

Найбільш актуальними питаннями мовленнєвого розвитку дошкільників залишаються наступні: формування навичок вербалізації думок, їх словесного оформлення; вдосконалення вміння розповідати, вести розмову, формулювати судження, повідомляти іншому інформацію; створення оптимальних педагогічних умов для реалізації принципів гуманізації, співробітництва та співтворчості, єдності навчання та формування самостійності, диференціації навчання, з метою повноцінного мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку; застосування нетрадиційних підходів до проведення роботи з цього питання.

Особливо важливою стає діяльність вихователя, спрямована на опанування дітьми, що мають мовленнєві розлади, основами мовленнєвої компетентності, що характеризується наступними показниками: умінням аналізувати емоційний та інформаційний зміст ситуації спілкування для того, щоб увійти в неї; умінням встановлювати контакт з партнером із партнером по спілкуванню з використанням невербальних та мовних засобів; гнучкістю, варіативністю, творчістю у використанні засобів спілкування.

З метою виконання поставлених завдань, перед вихователем стоїть необхідність розробки сучасної, більш адаптованої до особистісних характеристик дошкільників, які відвідують логопедичну групу, системи освітніх заходів з метою повноцінного опанування ними умінням сприймати, розуміти та застосовувати засоби спілкування (синтез когнітивних і контактних умінь), розвитку комунікативно-мовленнєвих та мовних (лінгвістичних) вмінь.

Саме актуальність даного питання обумовила вибір теми нашої статті: «Принципи оптимізації педагогічних умов роботи з дітьми з вадами мовленнєвого розвитку».

Метою даної статті є опис системи роботи щодо реалізації принципів оптимізації педагогічних умов роботи з дітьми з вадами мовлення.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми.

У сучасній науково-педагогічній літературі постає питання щодо необхідності оновлення підходів до проведення корекційно-розвиваючої роботи з дітьми з вадами мовленнєвого розвитку:

- формування мовленнєвої компетентності у процесі організації різних форм роботи з дітьми не базується на теоретико-методичних засадах сучасних технологій (Р. Лалаєва, О. Мастюкова, Н. Серебрякова, Є. Соботович,
Т. Ушакова, Т. Філічева, Г. Чиркіна, О. Шахнарович та ін.);

- освітня робота, що проводиться з дітьми, не в повному обсязі відповідає вимогам Базового компоненту дошкільної освіти (нова редакція): застарілі методи та прийоми активізації мовлення дошкільників, низький рівень інтеграції розвиваючих мовленнєвих завдань у процесі різних форм дитячої діяльності (А. Богуш, О. Мастюкова, В. Селіверстов, Н. Серебрякова,
Т. Філічева, Г. Чиркіна та ін.);

- недостатня увага приділяється формуванню навичок вільного, природного прояву почуттів, психічних станів з урахуванням принципу співтворчості та співробітництва з дорослим, який виступає як більш досвідчений партнер у грі та навчанні (Л. Бартєнєва, Е. Данілавічютє,
К. Карлепп, Р. Лалаєва, Н. Серебрякова, Є. Соботович, В. Тищенко).

Виклад основного матеріалу. Ряд вчених (Р. Лалаєва,  О. Мастюкова, Н. Серебрякова, Є. Соботович, Т. Ушакова, Т. Філічева, Г. Чиркіна, О. Шахнарович та ін.) вважає, що на сучасному етапі розвитку дошкільної логопедії особливої значущості набувають питання використання нових підходів до корекції і попередження ЗНМ з урахуванням новітніх наукових даних про психолінгвістичну структуру мовленнєвої діяльності, її психологічні механізми, нормативні показники мовленнєвого розвитку дитини дошкільного віку. [3, c. 4]

З цією метою доцільно дотримуватись наступних принципів організації корекційно-розвиваючої роботи з дітьми з метою розвитку їх мовлення.

Принцип гуманізації ­– пошук нових підходів до гуманізації корекційно-розвиваючої та освітньої діяльності через врахування особистісних характеристик дитини.

Основна сутність принципу гуманізації полягає в здійсненні інтерсоціального виховання, яке передбачає забезпечення максимального психологічного комфорту вихованця. Специфіка взаємодії вихователя та дитини у процесі здійснення корекції мовленнєвих вад полягає не лише у встановленні довірчих відносин, але й дозволяє здійснювати ефективний розвиток комунікативно-мовленнєвих вмінь, що характеризуються адекватністю мовленнєвих висловлювань різним ситуаціям (оформлення думки в мовлення).

Безумовно, висока емоційність, яка характерна для дітей дошкільного віку, впливає на формування афективно-вольових характеристик мовлення дошкільників і передбачає широке використання ведення різного виду тематичних діалогів, бесід у процесі освітньої та корекційно-розвиваючої діяльності.

Принцип співробітництва та співтворчості передбачає спільну організацію корекційно-розвиваючої  мовленнєвої діяльності вихователя і дитини. Це спонукає дошкільника з вадами мовлення перетворюватися в активного співучасника освітнього процесу. Співтворчість вихователя і дитини сприяє засвоєнню дітьми не лише комунікативних умінь та навичок, але й творчих характеристик мовлення. Доцільно створити таку педагогічну ситуацію, яка передбачала б спільні мовленнєві дії (робота з частково надрукованим текстом, який читає педагог, та наліпками, що їх дитина самостійно обирає із запропонованих, і використовує для позначення слів, що відсутні у тексті). Такий вид діяльності ставить дитину перед необхідністю діяти разом з вихователем для досягнення спільної мети (закінчити казку, яку почав розповідати дорослий, щоб дізнатись про те, що сталось з головними героями).

Принцип співробітництва та співтворчості передбачає співробітництво як сумісну розвиваючу діяльність дорослих та дітей. Його реалізація передбачає перехід від педагогіки вимог до педагогіки партнерських, довірливих відносин.

Принцип співробітництва та співтворчості дозволяє реалізувати завдання гуманно-особистісної технології (Ш. Амонашвілі). Так, педагогам доцільно розвивати у дітей з вадами мовлення лінгвістичні почуття, вправляти їх в умінні спілкуватись з однолітками та дорослими. Важливо створити для вихованців умови за яких у них формуються навички майстерності спілкування, враховуючи при цьому закони взаємності, гласність, що підтримують вміння дошкільників ставити питання, розмірковувати над відповіддю тощо.

Основи монологічної та діалогічної компетентності формуються у дітей із ЗНМ за допомогою спеціального змісту методик та методичних прийомів, серед яких провідними є такі:

- індивідуальний підхід: вивчення особистості кожного з вихованців; індивідуальна траєкторія (програма) розвитку; формування мовленнєвих навичок  на основі постійної психологічної підтримки дошкільників;

- гуманізм: мистецтво підтримувати радість пізнання на основі застосування яскравої наочності, цікавих літературних текстів тощо.

Принцип диференційованого навчання передбачає розподіл дошкільників з вадами мовлення на підгрупи для проведення індивідуальних та групових занять.

Цей принцип реалізується завдяки наступним цільовим орієнтирам:

- проведення корекційно-розвиваючої та корекційно-відновлювальної роботи з дітьми  із ЗНМ на основі чіткого визначення рівня їх можливостей;
- пристосування (адаптація) логопедичного впливу на вихованців з вадами мовлення до особливостей кожної зі сформованих підгруп;
- врахування «зони найближчого розвитку» дошкільників.

Диференціювання триває протягом усього перебування у логопедичній групі. Вихователю доцільно пам’ятати, що комплектуючи підгрупи, треба враховувати не лише рівень умінь і знань дошкільників, ступінь їх ЗНМ, але й взаємну прихильність, що існує між ними. Це дозволяє досягти максимального позитивного ефекту від корекційно-розвиваючої роботи у підгрупах, підвищити якість опанування дошкільниками умінням сприймати, розуміти та застосовувати засоби спілкування (синтез когнітивних і контактних умінь).

Принцип індивідуалізації навчання дозволяє організувати
корекційно- відновлювальну та корекційно-розвиваючу роботу з дітьми з ЗНМ таким чином, щоб максимально врахувати індивідуальні особливості вихованців, рівень розвитку їх мовленнєвих здібностей, сформованість мовленнєвого досвіду, обираючи педагогічні засоби та темп логопедичного впливу.

Як правило, вчитель-логопед взаємодіє лише з одним вихованцем із вадами мовлення, тоді як вихованець взаємодіє лише із засобами, за допомогою яких здійснюється логопедичний вплив.

Основне призначення цього принципу полягає у тому, що б забезпечити максимально продуктивний логопедичний вплив на всіх вихованців в існуючій системі організації корекційно-розвиваючого процесу.

Головною перевагою індивідуального логопедичного впливу є те, що він дозволяє повністю адаптувати зміст, методи та темп роботи з дошкільниками з вадами мовлення до їх особливостей, безпосередньо слідкувати за кожною дією та операцією при розв’язанні конкретних корекційно-розвиваючих завдань, за позитивними змінами (від невміння до вміння) вносити вчасно необхідні корективи в діяльність як дитини, так і вчителя-логопеда.

Принцип єдності навчання та формування самостійності передбачає тісний взаємозв’язок між процесом навчання та розвитком творчих мовленнєвих  здібностей у дітей з вадами мовлення у процесі різних видів корекційно-розвиваючої діяльності.

Для забезпечення самостійності у виконанні творчого мовленнєвого завдання корисно поєднувати різні прийоми активізації дошкільників з вадами мовлення (вигадати закінчення до добре відомої казки, римувати назву казки, промовити чистомовку, у якій звучить її назва, імена головних героїв, намалювати та самостійно описати портрет героїв казки, драматизувати уривки твору тощо). Такі завдання дозволяють дітям з вадами мовлення оволодіти  мовними (лінгвістичними) вміннями (володіння темпом, тоном, дикцією словником, звуковою та граматичною правильністю мовлення, інтонацією).

Перелічені вище принципи оптимізації педагогічних умов роботи з дітьми з вадами мовлення дозволяють осучаснити перевірені роками форми логопедичної роботи, підвищуючи тим самим їх ефективність та практичну значимість.

Проведене дослідження не вичерпує порушеної проблеми. З метою подальшого підвищення якості роботи з питання оптимізації педагогічних умов роботи з дітьми з вадами мовлення необхідно поглиблено вивчити можливості використання нетрадиційних технік зображення як ефективного засобу корекції мовленнєвих розладів та ЗНМ у дітей дошкільного віку.

Література

1. Волканова В.В. Словник методиста: Методиста посібник / Укладач Волканова В.В. Київ: 2008.192 с. (Серія «Словники»).
2. Трофименко Л.І. Корекційне навчання з розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ Програмно-методичний комплекс. Київ: ПП «Актуальна освіта», 2013.
3. Трофименко Л.І. Корекційна робота з розвитку мовлення дітей середнього дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення/ Навчально-методичний посібник, Київ: 2015.