Актуальність теми дослідження. В епоху віртуального спілкування, на жаль, знецінюється значення слова, не використовується лексичний запас нашої мови. Саме тому я віддаю перевагу на своїх уроках формуванню комунікативної компетентності й готую дітей до співпраці засобами впровадження пленерних уроків.

Мета роботи – показати пленерний урок як оптимальний засіб для розвитку комунікативно-мовленнєвої компетентності здобувачів освіти з метою їх самореалізації у взаємодії з соціумом, підготовки комунікативно спроможного випускника школи, формування компетентнісно орієнтованої особистості; забезпечити цілісний зв᾿язок між процесом пізнання і творчості як основи формування всебічно розвиненої особистості.

Урок «просто неба» - так називають пленерний урок, проведення якого передбачається поза межами класу із залученням багатства довкілля в усіх його проявах. Саме такі  пленерні уроки я проводжу для своїх вихованців. Останній  – це урок  української літератури для шестикласників.

Урок  за віршами  Ігоря Калинця – «Стежечка», «Блискавка», «Веселка», «Криничка», «Дим» зі збірки «Дивосвіт» – проходив у «природному класі» шкільного подвір᾿я. Історію про дивовижне й незвичайне в повсякденному житті,  про гармонію людини і природи  учні осягали в спосіб вчитування в книгу природи і споглядання її серцем, фіксування отриманих вражень до щоденника спостережень, заповнення дошки настрою (Мудборд). На різних етапах уроку були присутні прийоми духовної, інтелектуальної, емоційної та фізичної рефлексії. За допомогою таких прийомів як «Чотири стихії», «Снігова кулька» учні  вчилися не тільки дбати про природу, а й розвивали своє мовлення, переконувалися в красі і мелодійності нашої мови.

Мова – засіб не тільки спілкування розумового, а й емоційного. Повчальним у мовному вихованні дітей є досвід видатного сучасного педагога     В.Сухомлинського. Він переконливо довів, що мовні навички інтенсивно формуються в учнів тоді, коли понятійне пізнання пов᾿язується з чуттєвою основою. «Я веду,  – писав словесник,  – своїх маленьких вихованців у поле, на берег ставка, в сад – веду дивуватися, веду закарбовувати в дитячій пам᾿яті образ, картину, що втілюють у собі поетичне звучання слова…Весною ходили до річки, щоб побачити слово скресати. Річка скресала, між крижинами вирували, пінились водограї, і слово жило тут поруч, входило в душу дитини…» [1, с.51]. Отже, після споглядання певної дії, яку слово означало, відчуття перетворювалося на поняття. Так відбулося одне з найтонших явищ пізнання – осягнення значення і краси слова.

Під час подорожей до джерел живого слова, які я проводила в середніх класах, творилася скарбниця рідної мови, а одночасно відбувався активний процес розумового, морального й естетичного виховання, бо слово не тільки розкриває понятійну систему, а й впливає на діяльність емоційної сфери мозку. « Я не уявляю викладання мови,  – говорив В. Сухомлинський,  – без походів  і екскурсій по рідному краю< …> Радію, що моя любов до слова передається дітям, захоплює їхні думки й почуття. Вони відчувають красу, аромат, найтонші відтінки слова, творять свої оповідання-мініатюри про природу, складають вірші< …> Чуливість до краси слова – це величезна сила, що облагороджує духовний світ дитини.  У цій чутливості одне з джерел людської культури [2, с.78].

Розвитку мовлення сприяє спостережливість. Усні розповіді й письмові твори узагальнюють, упорядковують враження. Працюючи над зв᾿язним описом, учні виявляють суттєві ознаки спостережуваних предметів, синтезують. Описи привчають добирати точні слова, додержувати чіткої послідовності викладу, словесно оформлювати свої знання.

Екскурсія також формує стійкий образ, збагачує чуттєве світосприймання, залучає піклуватися про природу. Завдання словесника при цьому – сформувати в учнів уміння порівнювати і запам᾿ятовувати, виховувати потребу уважно вивчати природу. На уроках літератури доцільно проводити аналіз творів та різних видів мистецтва, присвячених природі. Таким чином діти не лише помічають красу, яка пройшла повз їхнє недосвідчене око, а й починають образно мислити, використовуючи, наприклад, систему образних засобів і мовне багатство художнього твору або образотворчу символіку творів видатних художників-символістів. В.Сухомлинський, спостерігаючи з учнями захід сонця, читав такі рядки з поезії Т.Шевченка:

Сонце заходить, гори чорніють.

Пташечка тихне, поле німіє.

Отже,  технологія пленерного уроку є досить ефективною, особливо в руслі набуття ключових компетентностей, зокрема комунікативної, оскільки сприяє розвитку мислення, навіть в глобальному розумінні, зміні ставлення до розумової праці та самого себе. Пленерні  уроки виховують в учнів високу культуру мови. А це основне завдання мовної освіти, яка передбачає,за Русанівським, вироблення вміння розуміти слово, сприймати його виразником поняття, засобом емоційного впливу, користуватися словом, відчуваючи його стилістичну вагу, цінувати мову і як засіб зв᾿язку із сучасниками, і як незамінне історичне надбання.

Література

1. Реалізація гуманістичних ідей В.Сухомлинського в умовах Нової української школи /Зб. наук. пр. [ред. кол. : В.Є.Берека (гол.) та ін.]. –Хмельницький : ПП Символ,2018. –210с.
2. Сухомлинський В. Павлышская средняя школа. – М.: Просвещение, 1969.  – С.39.