Мета: забезпечити умови вільного спілкування та створення позитивного мікроклімату учасників майстер-класу; формувати позитивну самооцінку педагогічних працівників; вчити надавати психологічну підтримку дітям з особливими освітніми потребами; формувати толерантне ставлення до впровадження інклюзивної освіти в освітні заклади; сприяти усвідомленню розвитку мобільності педагога, зміні фокусу точки зору учасників на проблему впровадження інклюзивної освіти у заклади дошкільної освіти, інтеграції у суспільство дітей з особливими освітніми потребами; стимулювати педагогів підвищувати соціальний статус дитини з особливими освітніми потребами в інклюзивній групі; наочно продемонструвати соціальні, психологічні, емоційні зв’язки, що забезпечують необхідні умови для успішної соціалізації й розвитку дитини в інклюзивному середовищі; сприяти забезпеченню якісного психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивних групах.

План заходу

1. Міні-доповідь «Мобільність педагога – запорука успішної адаптації дитини з особливими освітніми потребами в інклюзивній групі»

Сьогодні проблема навчання дітей з особливими освітніми потребами набуває широкої актуальності. Інклюзивна освіта стає доступною для дітей з особливими освітніми потребами, адже право на рівний доступ до якісної освіти та навчання за місцем проживання в умовах освітнього закладу – це право всіх дітей. В умовах модернізації освіти Законом України «Про освіту», «Про дошкільну освіту» передбачено обов’язкове забезпечення дітей дошкільною освітою, у тому числі дітей з особливими освітніми потребами.

Нинішньому динамічному суспільству потрібен фахівець, відкритий до всього нового, який здатний швидко адаптуватися в складних умовах професійної і соціальної дійсності, самостійно і відповідально приймати рішення, орієнтовані на успіх і постійне самовдосконалення - один з невід'ємних показників професійної і соціальної зрілості педагога.  Сьогоднішня реальність показує, що без наявності добре розвиненої професійної мобільності педагог не має перспективи професійного зростання.

Поняття «професійна мобільність» досить ємне і неоднозначне. У психологічному словнику воно визначається як «здатність і готовність особистості досить швидко і успішно оволодівати новою технікою і технологією, опановувати відсутні знання і вміння, щоб забезпечити ефективність нової професійної діяльності».
Також хочу зазначити, що мобільний педагог - це педагог-лідер. А в чому це виражається? У впевненості в собі при публічних виступах, способах взаємин з оточуючими людьми, дітьми, в манерах взаємодії з батьками, колегами.

Мобільність - це інтегративна якість особистості, що характеризує її здатність швидко змінювати свій статус або становище в соціальному, культурному або професійному середовищі. Вона включає в себе різні види. Але найбільш актуальними для становлення професіоналізму педагога є: культурна, професійна, педагогічна.

Культурна мобільність педагога - це, перш за все, здатність самостійно і вільно мислити і оцінювати події, творчо сприймати навчальні програми і пропоновану інформацію, здатність до критичного мислення, вміння знаходити нестандартні рішення в нових ситуаціях, вміння передбачати характер і хід змін, як у предметній сфері, так і в суспільному розвитку.

Педагогічна мобільність - це здатність педагога організувати співпрацю з іншими суб'єктами освітнього процесу (дітьми, їх батьками, колегами, адміністрацією) відповідно до цілей і завдань сучасної концепції освіти.              

Професійна мобільність - можливість і здатність успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати вид праці.

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вимагає від педагога умінь мобільного реагування у своїй професійній діяльності на постійно мінливі потреби суспільства. Нові технології, безперервні інноваційні процеси, перехід до компетентнісного підходу в освіті, необхідність формування мобільного громадянина: все це вимагає від педагогів готовності працювати в умовах постійних змін.

Окрім того, що сучасний педагог має бути мобільним, він має бути толерантним. Забезпечення толерантності нині в Україні - надто складне завдання, яке, однак,  потрібно  виконувати. Складність його передусім у тому, що упродовж багатьох десятиліть  комуністична система знищувала найелементарніші  людські права,  ув’язнюючи інакомислячих, намагаючись викреслити  з  народної свідомості навіть саму ідею світоглядної свободи особистості. Сьогодні це породжує  «вузлові  точки»  напруженості,  конфронтаційні  процеси  в політичній, етнонаціональній, релігійній та інших сферах життєдіяльності суспільства. У словниках термін «толерантність» найчастіше розглядається як синонім «терпимості» із посиланням на те, що поняття «толерантність» похідне (від латинського tolerantіa — терпимість, від французького tolerant — терпимий).  Таке  розуміння  закріплене  й  у  Декларації  принципів толерантності, проголошеній та підписаній ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. У її  статті  1,  зокрема,  зазначено:  «Толерантність  означає  поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу ... це не тільки  моральний  обов’язок,  а  й  політична  та  правова  потреба... Толерантність — це те, що сприяє переходу від культури війни до культури миру... Це не поступка, поблажливість чи потурання.       Толерантність — це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини».

Толерантність (від латів. tolerantia) – терпіння, прийняття іншої людини такою, якою вона є, зі всіма її достоїнствами і недоліками. Розвитку толерантності сприяє справжній інтерес до людини, розуміння її емоційного стану, життєвого досвіду.

Отже, дуже важливо в будь-якому колективі дотримувати 4 правил толерантного спілкування:

• Бути завжди уважним.
• Бути терпимим в спорі і коректно аргументувати свою думку.
• Бути гуманним і милосердним.
• Не ображати співрозмовника.

Дошкільники з ООП - найперспективніша вікова група дітей стосовно  позитивних прогнозів щодо подолання недоліків їхнього розвитку.  Своєчасна підтримка у розвиток дітей з особливими потребами, створення корекційно-реабілітаційного, розвивального середовища може попередити або виключити необхідність компенсуючого навчання в  шкільному віці. Спираючись на власний досвід роботи я переконалася у тому, що соціалізація дитини з ООП в дитячому колективі, її подальший розвиток напряму залежить від комплексного супроводу фахівцями ЗДО, який дає можливість створювати умови для саморозвитку дитини, самопізнання згідно принципу переходу від допомоги і підтримки до задіяння механізмів саморозвитку. Саме супровід та психологічна підтримка дитини з ООП покликані попередити можливі ускладнення. 

Які психологічні моменти слід ураховувати в роботі з дітьми з особливими потребами:

• спілкування з дитиною повинне бути доброзичливе;
• атмосфера спілкування повинна бути спокійною, повільною, виразною і чіткою;
• заняття повинні враховувати індивідуальні особливості дитини;
• педагог повинен проводити невеличкі розминки, якщо вони не заборонені лікарем;
• педагог повинен бути готовим до будь-яких особистісних, психічних чи соматичних проявів дитини з ООП;
• у жодному разі педагог не повинен показувати роздратування;
• не наголошувати дитині на її певних особистісних проявах, фізичних вадах, навіть якщо ваші помисли чистосердечні;
• створювати дитині ситуації боротьби, успіху, самосхвалення; показувати власний приклад позитивних емоцій, сили волі та інших позитивних характерологічних проявів.

Особливі діти і адаптуються до умов дошкільного закладу по особливому. Буває, дуже легко, природньо. Деякі - замикаються у собі, не входять в життя групи, але й не заважають йому. Буває, що дитині адаптуватися до нових умов дуже важко. Працівники ДНЗ до кожної дитини знаходять індивідуальний підхід. Адаптуються самі до новачків, і адаптують здорових однолітків до прийняття в групу дітей з ООП.

Мій досвід, який формувався в ході роботи з дітьми з особливими потребами, базується на позиціях гуманістичної педагогіки та психології. На твердженні, що будь-яка людина, а дитина тим більше, має свій власний ресурс розвитку. Мистецтво ж виховання та навчання полягає в умінні дорослого зрозуміти актуальні потреби дитини. А також визначити зону її найближчого розвитку.

Сучасні  діти, а особливо з особливостями розвитку виявляються нездатними виконувати прямі вказівки дорослого. Не виправдовують наших очікувань, не відповідають віковим стандартам, за якими ми оцінюємо рівень їх розвитку та успішності. 

З часом прийшло усвідомлення і розуміня – до таких дітей непридатними є звичні методи керівництва. Треба шукати інші, нові методи взаємодії з ними. Тому, найперше, що має зробити дорослий по відношенню до будь-якої дитини, а щодо дітей з особливими потребами особливо, це налагодити з нею контакт. Інколи це буває нелегко, а у випадку з дітьми з аутичною поведінкою, часто й найважче зі всієї роботи.

В ході роботи я виробила для себе кілька правил, які допомагають встановити контакт з дитиною. Це:

• відстань між дитиною та дорослим скорочує дитина, а не педагог чи психолог;
• спочатку встановлюємо контакт емоційний. Так як усі діти дошкільного віку живуть, насамперед, емоціями;
• коли емоційний контакт встановлено, і відстань між нами зменшується, намагаюся встановити зоровий контакт;
• а потім вже тактильний - пропоную руку дитині. Якщо відвертається чи відходить, не наполягаю, спілкуємось на відстані.

Наприклад, прийшовши в групу, і бажаючи взяти до себе в кабінет нову дитину з особливими потребами, насамперед вітаюся з нею, запитую як звати, можливо, скільки років, задаю кілька питань про те, чим вона зайнята зараз. Якщо дитина відвертається чи відходить від мене, не відповідає чи починає плакати, розмовляю з вихователем, граю з іншими дітьми. Даю дитині звикнути до мене. Запрошую піти зі мною подивитися нові іграшки та пограти.

Я часто кличу дітей до себе в кабінет, тому що знаю, що там дитині сподобається. Якщо дитина, мене знає мало і не йде, а з вихователем чи асистентом вихователя піти згодна, йдемо разом, а потім вихователь (асистент) залишає нас наодинці. А може й не уходить у перший раз. – Усе залежить від реакції дитини. Моя практика показує, що на другий раз дитина завжди вже йде до мене з великим задоволенням.

Гра — це природний засіб самовираження у дітей, так само як і вербалізація у дорослих. Під час перших зустрічей з дитиною з ООП я використовую метод не директивної ігрової терапії. Автором є американський психолог та психоаналітик К.Роджерс. Дана методика основана на тому, що дитина отримує можливість «прожити» свою тривогу, ворожість або почуття незахищеності в ігровій формі і у своєму власному темпі. У безпечній обстановці ігрової кімнати дитина відчуває, що може бути самою собою. Тут можна говорити все, що хочеться, чинити, як бажається, ненавидіти і любити, руйнувати і творити — тебе приймуть такою, якою ти є. Як наслідок, дитина стає впевненішою у собі, вивільняє глибоко приховані думки та почуття.

Головним методом недирективної ігрової терапії є метод «віддзеркалення», згідно з яким психолог неупереджено описує дії та внутрішній стан дитини. Це дає їй змогу зрозуміти свої переживання, створює умови для розвитку навичок саморефлексії. У мовленні дорослого не має бути категоричних тверджень або оцінювальних слів на зразок «добре», «погано». Використання заохочувальних реплік, як-от «ти — молодець», дасть дитині підстави не сумніватися у тому, що її не засудять, якщо під час гри вона зробить щось неправильно.

На власному досвіді переконалася, що дошкільники будуть ставитись до дитини з ООП так, як до неї ставляться дорослі.

Саме тому велику увагу приділяю роботі з педагогами. Вони, як і діти, мають кожен свої особливості. Основу нашого педагогічного колективу складають досвідчені вихователі із стажем роботи більше 10-15 років.

Досвідченість має свої як позитивні, так і негативні сторони. Педагогам з давно сформованим стилем роботи досить важко переходити на інноваційні методи роботи. Їх важче, ніж молодих, переконати в необхідності пошуку нових підходів до дітей, які зовсім несхожі на тих, які приходили до нас 5-10 років тому. Але, зазвичай, досвід та відданість роботі допомагають долати труднощі, з якими стикаємось. Вихователям, як і дітям, потрібна підтримка та допомога, яку я й намагаюся надати.

Мета психологічного супроводу педагогів закладу у роботі з дітьми з ООП полягає:

• в їх позитивному налаштуванні на роботу з особливими дітьми;
• зняття психологічного напруження після роботи з дітьми;
• у здійсненні психологічної просвіти педагогів;
• у наданні практичної допомоги в роботі.

Педагоги мають стати партнерами для кожної дитини, сформувати у вихованців навички спілкування, вміння організувати своє дозвілля, підтримувати дружні стосунки.

Поза всяким сумнівом, компетентність вихователів є однією з умов психологічної підтримки дитини з ООП в інклюзивному середовищі і ми сьогодні з вами в цьому переконаємося, виконуючи практичні вправи. Отож, переходимо до практичної частини нашої зустрічі.

2. Привітання «Я вітаюсь ось так…»

Педагоги вибирають самостійно як вони хочуть привітатись з психологом, спираючись на ілюстрації – піктограми привітань.

Підсумок вправи: дуже важливо налаштувати дитину на позитивний лад на початку дня. Дане привітання допомагає налагодити емоційний контакт з дитиною, встановити тісний зв'язок, надає відчуття прийняття дитиною у колективі.

3. Вправа «Оплески»

Всі учасники стають по колу. Тренер дає команду: Нехай вийдуть на середину ті, хто... ( по черзі зачитує твердження 1-10, зміст тверджень повинен відповідати позитивним якостям та ознакам педагога). При виході окремих учасників всі присутні їм аплодують.

1....хто працює в садочку більше 10 років.
2...хто в цьому році підвищував свою кваліфікацію.
3...хто систематично читає фахові видання.
4...хто любить читати художню літературу
5....хто легко встановлює контакт з дітьми.
6...хто у колективі має друзів.
7...у кого не буває конфліктів з керівництвом нашого закладу.
8...хто має нагороди, дипломи за навчальний рік.
9...хто володіє навиками роботи ІКТ.
10... хто любить свою роботу.

Підсумок вправи: дана вправа допомагає зрозуміти дітям, що є те, чим ми відрізняємось один від одного, але у нас у всіх є і спільні риси, інтереси тощо. Потрібно поважати кожного таким, як він є.

4. Вправа «Поділись своїм успіхом»

Мета: допомогти сфокусувати свою увагу на позитивних аспектах. Попрактикуватись в публічному визнанні своїх досягнень. Розвивати почуття приналежності.

Згадайте своє досягнення у особистому житті чи у професійному (одне чи декілька). Пригадайте що ви відчували тоді. З цим почуттям обмалюйте свою долоню і запишіть в її середині ваші досягнення.

Запропонувати педагогам поділитись один з одним своїми досягненнями.

Підсумок вправи: словесне позитивне ствердження своєї індивідуальності, самоцінність себе як особистості, розвиток відчуття приналежності до колективу.

5. Інформаційне повідомлення «Статус дитини з особливими освітніми потребами в групі»

Статус (лат. status — стан, становище) — місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов'язки і привілеї.

Кожна людина охоплена різними соціальними зв'язками і різними соціальними функціями, тому одночасно може мати багато статусів. Перебуваючи у взаємозв'язках різного рівня, індивід може мати статуси людини, громадянина, студента, члена сім'ї, неформального об'єднання тощо. Статус є єдністю об'єктивного і суб'єктивного, свідченням визнання значущості особистості групою чи суспільством. У ньому реалізуються групові норми і цінності.

Що стосується дошкільного віку, то головним джерелом психічного розвитку дитини є соціальне середовище, а основними психологічними аспектами її розвитку виступають емоційна та когнітивна сфери, вольові компоненти, самосвідомість та індивідуальні здібності. Соціальний статус дитини дошкільного віку в групі однолітків переважно залежить від таких психологічних чинників, як розвиток Я-концепції, рівень самооцінки та рівень тривожності. У дитини дошкільного віку відбувається формування та розвиток зазначених психологічних новоутворень особистості, й від того якими вони будуть, залежить її соціальний статус у групі однолітків. Високий соціальний статус дошкільника значно залежить від своєчасного формування Я-концепції, високої самооцінки та низького рівня особистої тривожності. Для конструктивного розвитку особистості у дошкільному віці необхідно розвивати її здібності, виявляти її талановитість та покращувати соціальні навички. Головна роль в цьому процесі відводиться батькам і вихователям дитячого садочка, які мають сприяти розвитку у дитини почуття особливості, що приведе до своєчасного формування Я-концепції, підвищення її самооцінки, запобігання проявам тривожності та здобуття більш високого соціального статусу в групі однолітків.

6. Робота в підгрупах

I підгрупа «Фактори підвищення статусу дитини з особливими освітніми потребами в групі»

II підгрупа «Фактори заниження статусу дитини з особливими освітніми потребами в групі»

Презентація робіт підгрупами

7. Фізкультхвилинка «Молекули»

Мета: зняття напруги, створення дружньої обстановки.

Члени групи - «атоми» - вільно рухаються по кімнаті під музику. За сигналом психолога  атоми об'єднуються в молекули. Якщо психолог плеснув 2 рази – об’єднуються парами, 3 рази – об’єднуються по 3 людей і так далі.

Підсумок вправи: тактильний контакт допомагає відчути свої межі та межі того, хто з тобою поряд, допомагає згуртувати дітей, позитивно налаштувати один до одного.

8. Вправа «Фасилітатор»

Психолог.  Об’єднуємось  у  дві  групи  за  принципом  «день – ніч».  Тихенько  я  кожній  групі  скажу  завдання.  Перша  група  стоїть  витягнувши  руки  вперед, піднявши одну ногу і  заплющивши  очі.

Друга  група,  коли  побачить,  що  партнер втрачає рівновагу,  легенько  їх  підтримує,  аж  доки  відчує,  що  підтримка  вже  не  потрібна.  Тоді  заберіть  руки,  і  знову  підставте,  коли  знадобиться.

Як  ви  почувалися?

Чи  добре  було  тим,  кому  час  від  часу  допомагали підтримувати рівновагу ?

Чи  добре  було  тим,  кому  постійно   допомагали підтримувати  рівновагу?

Перша  група  -  це  діти,  яким  потрібна  наша  підтримка: психологічна, соціальна, педагогічна,  а  друга  -  ми,  педагоги.

Отже,  який  можна  зробити  висновок?

Підсумок вправи: комусь  підтримка  потрібна  постійно,  комусь – інколи.  Завдання  педагога – відчути,  коли,  кому  та  яку  підтримку  потрібно  надати.

9. Ігри з парашутом

Педагоги тримають всі по колу парашут, другою рукою кидають в середину кола по одній різнокольоровій кульці, при цьому дають відповідь на питання «Що я можу дати для дитини з особливими освітніми потребами?»

Після цього всі разом підкидають легесенько кінці парашута, щоб кульки в середині підстрибували, але не випадали.

Підсумок вправи: важливо час від часу нагадувати яке місце я займаю в долі дитини з особливими освітніми потребами, чим я можу їй допомогти. Тільки від спільної командної праці фахівців залежатиме чи опиниться дитина поза соціумом чи знайде своє місце в ньому.

10. Казкотерапія «Чарівні ниточки» або «Які умови необхідні для розвитку щасливої дитини?»

Мета: сприяти зміні фокусу точки зору учасників на проблему інтеграції у суспільство дітей з особливими освітніми потребами; наочно продемонструвати соціальні й емоційні зв’язки, що забезпечують необхідні умови для виживання й розвитку дитини. Цю вправу корисно проводити з спеціалістами, громадськістю, які безпосередньо пов’язані з особливими дітьми.

Матеріал: різнокольорові клубки ниток, ножиці, слова: «дитина», «родина», «освіта», «права», «любов», «дім», «надія».

Хід проведення:

Перед початком випробування методики психолог просить групу сісти півколом, щоби створити своєрідний амфітеатр. Потім із числа учасників психолог вибирає сім осіб, які одержують картки зі словами. Учасники майбутньої дії стають спиною до аудиторії – «глядача» – та прикріплюють свої картки на груди так, щоб до визначеного часу «глядачі» їх надпис прочитати не могли. У центр півкола викликається учасник, який одержав картку зі словом «ДИТИНА». Потім психолог починає розповідати історію, запрошуючи у визначених моментах увійти в коло дії по черзі інших з вибраних ним шести учасників. Кожний із них один із кінців кольорової нитки, запропонованої тренером, затискає в руці, а інший кінець віддає «ДИТИНІ». Таким чином, поступово «ДИТИНА» опиняється в колі, з’єднана з кожним з інших учасників дії кольоровою ниткою.

Психолог. Зараз я розповім вам історію, складену на підставі фактів, що мали місце в дійсності. Отже, жила-була ДИТИНА, дівчинка. Вона росла дуже щасливою дитиною. У неї були мама й батько, бабуся й дідусь і навіть старший брат. У дівчинки була РОДИНА. (Психолог виводить учасника, якому була віддана картка «РОДИНА», і з’єднує його ниткою з «ДИТИНОЮ»).

Усі члени родини дівчинку дуже любили та піклувались про неї, вона знала тоді, що таке дійсна ЛЮБОВ (Виводиться учасник із карткою «ЛЮБОВ». Протягується друга нитка). Родина дівчинки була досить забезпеченою й жила у великому та світлому будинку (Виходить учасник із карткою «ДІМ»; протягується нитка).

Дівчинка ходила до дитячого садочка, вона отримувала ОСВІТУ (Вихід наступного учасника з карткою «ОСВІТА», протягується нитка). У такий спосіб дотримувались ПРАВА маленької людини (Вихід учасника з карткою «ПРАВА»; протягується нитка). Дівчинка з НАДІЄЮ дивилась у майбутнє (Вихід учасника з карткою «НАДІЯ»; протягується нитка).

Але так уже сталось, що майже в один рік батько та старший брат дівчинки загинули в автокатастрофі. Мама, не справившись із таким горем, почала сильно пити, а бабуся й дідусь, не витримавши лиха, що прийшло, померли один за одним. Так у дівчинки не стало РОДИНИ (Психолог входить у коло й перерізає ножицями нитку «ДИТИНА»-«РОДИНА»). А разом з рідними пішла й ЛЮБОВ (Психолог розрізає нитку «ДИТИНА»-«ЛЮБОВ»).

У дівчинки не стало й ДОМУ. (Психолог ріже нитку «ДИТИНА»-«ДІМ»), тому що мама продала його за борги. Дівчинка разом з мамою опинилась на вулиці. Вона перестала ходити до садка, перестала здобувати ОСВІТУ (Психолог обриває нитку «ДИТИНА»-«ОСВІТА»). ПРАВА дівчинки не дотримувались, тому що з нею поруч не було дорослих, які б про неї піклувались (Психолог розрізає нитку «ДИТИНА»-«ПРАВА»). Лише світле проміннячко НАДІЇ ледь жевріло в її душі (єдина нитка, що залишається нерозрізаною).

Час спливав, і одного разу дівчинку небайдужі люди привели в сімейний дитячий будинок. Тепер вона вважає, що їй дуже поталанило. З нею поруч з’явились чоловік і жінка, яких вона вже називає мамою й батьком, у неї є брати та сестри (психолог зв’язує нитку «ДИТИНА»-«РОДИНА»). Дівчинка відчуває, що її люблять (психолог зав’язує нитку «ДИТИНА»-«ЛЮБОВ»). У неї знову з’явився ДІМ, де вона почуває себе затишно й комфортно (психолог зв’язує нитку «ДИТИНА»-«ДІМ»). Дівчинка знову почала ВЧИТИСЬ (психолог зв’язує нитку «ДИТИНА-«ОСВІТА»). Дівчинка знову могла сказати: «Я - людина, нехай поки маленька, але я маю ПРАВА (психолог зв’язує нитку «ДИТИНА»-«ПРАВА»). Як добре, що є добрі люди, і як важливо не розстатися з НАДІЄЮ.

Підсумок вправи: ми з вами, педагоги, які надають психолого-педагогічний супровід дитині з особливими освітніми потребами маємо турбуватись, щоб усі різнокольорові стрічечки були присутні в житті дитини або ж відновлені. Саме ми маємо своєчасно надати психологічну підтримку дитині, її родині та саме ми є тією НАДІЄЮ, яка допоможе дитині подолати всі перешкоди на шляху її інтеграції в соціум та допоможе знайти їх своє місце в суспільстві.

11. Вправа «Піраміда підтримки»

Педагоги по черзі кладуть свою долоню на долоню один одного, утворюючи піраміду, даючи відповідь на питання «Яке слово-підтримку я можу сказати для дитини з особливими освітніми потребами?»

12. Підсумок. Валіза вражень

• Цікавим для мене було…
• Мені не сподобалось….
• Недоречним було….
• Мене вразило…