Сучасний літературний процес набуває нового розвою на мапі  української літератури для дітей. Дошкільнята прогресивніші в комп’ютерних технологіях, швидко освоюють планшет. Та приємно, що останніми роками посилюється інтерес дослідників літератури, до питань літератури для дітей. Серед величезної кількості видань України, не завжди можна знайти високохудожні вірші, казки, оповідання для дошкільнят, які б були б співзвучні із часом.

При доборі творів літератури для читання в закладі дошкільної освіти педагогами радше працюють за схемою: ці твори читалися раніше,  тому прочитаю і зараз. Літературознавець В.Пахаренко в «Українській поетиці» чітко окреслює функції літератури: пізнавальну «мистецтво пізнає світ у формі конкретно чуттєвих образів (символів)» [ 6, с. 81], ігрову, адже  мистецтво (а література як його вид), розвинулося з гри. А для дошкільнят це – провідний вид діяльності.  Велику увагу дослідник приділяє виховній (хоча науковці зараз дискутують,чи потрібна література когось виховувати). На початковому етапі реципієнт поринає в художній твір, у нього виникає симпатія до одного чи антипатія до іншого персонажа, учинків, адже «мистецтво також прищеплює людині творчий, дієвий, будівничий підхід до життя, робить витонченішим наше відчуття прекрасного» [6, с.87]. І,  урешті-решт, мова йде про естетичний смак літератури. Д. Юм у праці «Про норму смаку» [7] резюмує, що один бачить прекрасне, а інший – потворне.

Аналіз досліджень та публікацій. Літературознавці Ольга  Папуша,  Уляна  Баран  (Гнідець),  Богдана  Салюк,  Віталіна  Кизилова, Світлана  Бартіш  наголошують на  педагогічному,  психологічному  підходах. аналізі літератури для  дітей  під кутом зору рецептивної  естетики та культурології [Качак]

Уляна Гнідець відзначає: “Український канон літератури для дітей та юнацтва” [2], розпізнаваний передусім за критеріями “художня, естетична, комунікативна цінність” тексту та “людська гідність”, утверджується наприкінці ХХ ст. у творах В. Нестайка, Гр. Тютюнника, Є. Гуцала, В. Близнеця та ін., реалізовує себе в новому форматі нової доби у прозових творах для дітей та підлітків ХХІ ст. у творах В. Рутківського, Г. Малик, Н. Бічуї, О. Гавроша, З. Мензатюк, В. Бердта та ін. Як бачимо, твори  зазначених  авторів актуальна і зараз. Крім того, варто додати, що сайт «Барабука» подає перелік творів сучасної літератури для дітей як українських авторів, так і зарубіжних.

Тетяна Качак резюмує, що, зазначені вище дослідниці не звертали увагу на  «філологічний  підхід  з  опорою  на літературознавчий  текстуальний  аналіз  творів  для  дітей  та  юнацтва» [3] .

Якщо ми виховувалися на творах: народних казках, «Бузиновий цар» Ліни Костенко, «Біда навчить» Лесі Українки, то починаючи із кінця 2000 років, і надалі набувають популярності твори П. Воронька,  Ганни Чубач, Дмитра Чередниченка, Т.Коломієць, Н. Кир’ян, Л. Талалая, Г. Черінь (Саме проривом стало видання творів як поезії, прози класиків, так і сучасних авторів у збірці «Українське дошкілля»). Нагадаємо до цього в основному працювали за хрестоматією для дошкільнят «Веселка», а також «Антологією української літератури для дітей. В 3 томах». У 1998 році з’являється друком  «Джерела доброти». У 2008 році на гора  виходить «Українська мозаїка». Після 2010 року одна за одної виходять «Хрестоматія» (Возіянов М. у видавництві «Пегас»), «Хрестоматія для ДНЗ. Твори для дітей 6 року життя» (…Твори для дітей 3 та 4 року життя» (2017). Доцільно зазначити, що у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» виходить серія «Улюблені вірші-1», «Улюблені вірші – 2», «Улюблені вірші – 3» тощо.

Проглянувши безліч вітчизняної та зарубіжної літератури, що видавалася за років незалежности для дітей дошкільного віку, приходимо до висновку, що,  на жаль, батьки купують найдешевше, доволі часто твори низькопробної літератури.

Добро та зло співіснують, але у творах для дітей завжди перемагає добро. Для аналізу обрано твори зі збірки «Вишиванка для сонечка». Доволі часто якщо персонажі один із одним сваряться горять, «живуть, які кіт із мишею». Та це не про казку Галини Максимів «Чорний кіт. Біла миша». Вишукані образи, чуттєво прекрасні, адже «естетика (грец. aisthétikos — чуттєво сприйманий) — наука про прекрасне, художнє освоєння дійсності, про загальні закони краси і художньої творчості»  [5, с. 243].

Твір починається, як  жив собі Чорний Кіт. Цікаво уявити, як він щодня із насолодою ходив на роботу, адже кондуктор – це дуже відповідально, до того ж в мишачому автобусі. Елегантний погляд, співчутливе ставлення до пасажирки без квитка – нею виявилася Біла Миша, ще раз підкреслює відчуття даності. Беззаперечно, першорядну роль тут відіграє мова героїня, адже інша планета дозволяє Котові лише уявити і ввести реципієнта  до здогадок, Ніби рефреном звучать слова «Ми їздимо без грошей і квитків і щасливі». А чи в грошах щастя? Розмірковував би читач. Насолода, щастя, буття, співіснування в одному чи то в різних часових проміжках, вкотре  возвеличує Мишу, робить її душевно багатою. Цими рисами також наділений кондуктор.

Забігаючи наперед, ми б могли припустити, що пані стане здобиччю кондуктора.

 Звернімося до символіки кольорів, адже білий колір – є символом радости, чистоти, де відображеного силу денного світла. Уважаючи спорідненість із Божественною красою. Невипадково авторка наділяє Мишу витривалістю, бажанню радіти сущому, навіть ті події, які довелось пропустити крізь оголену душу, ще більше загартовують, підносять силу духу, возвеличують як особистість. Лишень уявіть: Біла Миша радіє життю, переживши те, що зореліт розбився. Звісно, відчувається, що маленька відчуває самотність як зовнішню, так і внутрішню. Та як філігранно, спокійно: «… ось моя самотня подорож триває»  [1, c. 65]. Такими якостями наділений справжній естет, борець за справедливість. Проникливі рядки не залишать байдужих навіть найвибагливішого читача. На перший погляд можна засудити Мишу, адже їздити без квитка – це штраф, або ж вихід на наступній зупинці.

Своєрідна деталь – білий бант – це підкреслення, адже він є  символом «душевної гармонії і досконалості». Та чи є таким досконалим світ?

Співзвучна антитеза «чорний – білий», саме  так гармонійно розуміють персонажі.

Та проте сірі миші є демотиватором, хоча естетично зображені ці  істоти . Невгамовність, відсутність співпереживання усе більше дають поштовх кондукторові проникнути, заглибитися у власні рефлексії, адже він також у самотній подорожі. Сірий колір апелює, урешт-решт, до недовіри. Можливо, навіть зверхності. Милуючись прекрасними очима, Білої Миші, Чорний Кіт, побачив сльози, які були правдивими, благаючими. І спрацьовано відчуття бажання допомогти ближньому. Із чорному піджака кіт витягає монету і дає Білій Миші.  Важливо, що маленька пасажирка вирізнялася з-поміж іншим, навіть вона сама це усвідомлює, а якби ж була такою як всі, ніхто б і не звернув уваги.

Відчуття тепла відчула Героїня навіть тоді, коли він простягав монету. Твір переважно побудований на одній події – поїздці в автобусі, із ремінісценціями-вкрапленнями про зореліт. Стиснуто передано задоволення Миші від роботи в кондитерському цеху. Її щедрість,працьовитість, дружелюбність, товариськість, гостинність (адже коли приходив кіт, вона частувала смаколиками із молоком) вкотре підкреслюють та виховують у підростаючого покоління естетичні смаки та бачення.

Отже, письменниця намагається створити естетичний ідеал, де краса зовнішня і внутрішня одна одну доповнюють.

Про допомогу, стосунки є проза Ольги Рєпіної «Оленятко». Портрет його подано описом: «воно було маленьке, з коричневою спинкою та очима кольору стиглих ліщинових горішків »  [1, с. 98].

Дуб є символом величности, мудрости, адже і недивно, що малюк звернувся не до береги, чи то до клена, а саме до велетня. Прекрасне передано через описи природи, розкриття  характери персонажів, і , беззаперечно, чудову мову, якою авторка наділили персонажів:  оленятка,  дуба. Допитливе в навколишньому вбачало друзів: і в травичці, і в джмелеві. Добро і зло співіснують паралельно, так і друг і ворог. А чи можна вважати ворогом джмеля, який просто пролітав, якби навіть вжалив. Питання риторичне, адже він тим самим би захищався. Та все-таки розмірковую авторка він – друг для квітів – обпилює їх.

Спокійне, врівноважене, без досвіду життя (зазвичай найрідніша підтримає у складних ситуаціях, розрадить). Та допитливість тваринки розширює обрії для подальшого пізнання світу. Саме радість загріває і тішить. Тим самим дає можливість отримати насолоду як Оленяткові, так і маленьким читачам, адже вони співпереживають, і ,здається подорожують великим світом природи, пізнають його закони. Сонце ж асоціюється із життям, продовженням циклу. Змінюються дні, ночі, а сонце вселяє радість. Навіть Оленятко не могло й уявити, що може статися через необережність. Від радості таке підстрибнув,що почув жалібне схлипування із трави. Та йому навіть важко було уявити, що у траві мешкають маленькі істоти. Милий жучок ридав, адже перед собою тримав свою зламану ніжку. Співчутливість, бажання прийти на допомогу. І тут із вуст маленького жука звучать слова: «Який ти великий і злий», що засмутило Оленятка, адже він розумів, що вчинив не через злість, а через необережність.

Підтримка травмованого жука – найвідважніший вчинок оленяти, адже справжні друзі завжди підтримають, підставлять своє плече. 

Та голос вчителя чується навіть на відстані, адже дуб спостерігав за тваринкою на відстані. І як резюме звучать слова: У світі повинні співіснувати повага, щирість і доброта» [1, c. 99].

З-поміж багатьох творів особливої уваги заслугою твір Ігоря Калинця «Незабудка», де  любов дівчини до природи чітко прослідковується на прикладі, як маленька помічниця, помічаючи красу ззовні, отримувала,а точніше була сповнена внутрішньої. Своєрідною віддачею стала любо і самих квітів із чудовою назвою Незабудки, які впізнавали дівчинку. Мила, чудова дівчина мала недолік – часто плутала квіти. Навіть свій маршрут доволі часто забувала. Та приємно, що дитині на шляху зустрічалися д, на жаль, дівчинка  назву села забувала.

У творі одухотворення набувають квіти, які розмовляють між собою. Квіти змилувалися над дівчинкою. Наступна героїня – чарівниця з’являється у відповідний час, у відповідний момент. Що саме цікавила добру чарівницю: чи доглядає за квітами дівчинка, «курей проганяє з грядки?»

Чудовий опис природи гармонізує зі святом душі дівчинки. Перевірка на людяність, добросердечність зображує появою старенької. Співчутлива дитина незнайомій бабусі виносить молока. Що це може розкрити такі риси характеру, як щедрість,  допомога, піклування. Бабуся розмірковує, як віддzчити дівчинці. Автор наскільки тепло, емоційно піднесено змальовує як радість, так і певні нотки суму, коли дівчинка іде в ліс по суниці, а назад дороги вже не знаходить. Та дівчинка заплакала і покотилися сльози в траву. Та яке замилування стало, коли «визирнули блідо-блакитні дрібні-предрібні квіточки» [1, c. 154]. Що таке щастя – запитав би сучасний читач і як саме воно пов’язане із естетичним смаком, ідеалом. Перш за все у внутрішньому відчутті, навіть віє спокоєм від спілкуванням із квітами. Саме прискорення росту квітів і створюють картину казковості, впізнаваності, що насправді квіти чарівні і розмовляти із ними можна.

Привітна, усміхнена і задоволена, дівчина свій заряд позитиву передає і квітам, просто відаючись «Добридень»

Прийом паралелізму використано як антитезу забуває – незабудки. Саме ці квіти вселяли в дівчинку віру, і я б, сказала, повертали пам'ять , адже хоч вона і асоціює себе із забудьком, а чітко переповідає, що пішла по суниці, забула глечик, побігла в ліс…

Недаремно говорять, що випадковостей не буває, саме добра Фея «послала »ці квіти на допомогу дитині. Варто пригадати народні казки, коли якість слова творять дива, тому «Незабудко, Незабудко, допоможи хутко» [1, с. 154] .

Гармонія природи та душі, але як би чудово не було дівчинці із квітами, та мрія повернутися додому переповнює. Нізвідки і стежина просто простеляється. У якусь мить усе зникає, ніби і квітів не було. Порядність, вихованість додала дівчинці мотивації, упевненості у своїх силах.

Знову зустріч із гайовим, який поцікавився, куди та тримаєш лях (назву села, вулиці, прізвище бабусі). Удруге проговоривши слова просить незабудку назвати село. І врешті-решт, диво сталося, дівчинка усі квіти знає і не плутає їх.

Казка закінчується віршем-піснею-діалогом.

Мова персонажів чітка, зрозуміла.

Отже, казка вчить добру, виховує помічати красу, яка довкола і дарувати свою внутрішню.

Зазвичай, образ вовка асоціюється із негативним персонажем, який в багатьох казках робить шкоду. Та Іншого вбачаємо у творі Ярини Коваль «У вовка іменини». Та своєрідною рисою головного героя стало те, що він не любив гостей, що приходять без попередження. Дзвінок у двері – нікого немає, а лише квіти, які милували душу. Саме запахи луків, де квітують трави – вдихав їхні пахощі грізний, але добрий вовк. Насолода від квітів і принесла задоволення, і він почувався щасливим. Та одна думка не покидала його, хто ж це залишив квіти. Кульмінацією твору стала загадкова поява квітів і те, що у вовка ніколи не було рослин лише тому, щоб ніхто не здогадався про його квіткову «пристрасть». Пахощі так наповнили будинок, що персонаж носом обвів дати, забувши про те, що він іменинник.

Із такою насолодою автор розкрив добрий характер вовка, що хочеться більше таких творів читати.

Як бачимо, сучасна українська література, багата, розмаїта як видами, жанрами, так і виходять друком високохудожні твори, які варто пропонувати дітям. Основне, щоб педагог цього забажав, розширював кругозір, сучасним дітям близькі автори, які живіть поряд, створюють справжню літератури, що у свою чергу має нести естетичне відчуття, бачення. Розвиваймо особистість щедру, духовно багато, цілеспрямовану, а це, у першу чергу, залежить від педагогів.

Література

1. Вишиванка для сонечка . Збірка творів сучасних авторів для дітей. Харків: Юнісофт, 2018. 224 с.
2. Гнідець У. Канон літератури для дітей та юнацтва // Слово і Час. № 8. 2014.  С.72–80.
3. Качак Т. Література для дітей та юнацтва: проблеми методології дослідження. Літератури світу: поетика, ментальність і духовність. 2017. №10. С. 22 – 34.
4. Л. М. Михайлова Естетично ціннісний розвиток особистості в навчально-виховному просторі закладу освіти: теорія і практика
5. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Л64 Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. К,: ВЦ «Академія», 2007.  752 с. (Notabene).
6. Пахаренко В. І. ; рец. Г. Клочек ; Міністерство освіти і науки України. 3-є вид., доп. - Черкаси : Відлуння-Плюс, 2009.  404 с.
7. Юм. Ґ. О норме вкуса / Давид Юм // Сочинения в 2-х томах [ под.. общ ред. И.С. Нарского, пер. с англ / Давид Ю,м. М.: Мысль, 1965. Т2. С 721–744.