Вивчаючи сучасний шкільний курс хімії можна зазначити, що нині спостерігається неоднозначність у побудові шкільного курсу хімії з урахуванням вимог принципу історизму. Водночас не розв’язана проблема пошуку раціональних шляхів реалізації принципу історизму на уроках хімії, а використання форм позаурочної роботи потребує багато часу, брак якого спостерігається в повсякденній праці вчителя.

Часто вчителі звертаються до історії хімії тоді, коли прагнуть пожвавити урок, зробити його більш цікавим. Проте, «цікавість» хімічною історією бачать в певних легендах, історичних курйозах, в потішних та цікавих відомостях про окремих вчених і зовнішньо ефективних історичних епізодах. Неодмінно, внесення в урок такого типу відомостей може бути і корисним. Однак такого типу інформація «б’є на зовнішній ефект» і, як будь-які сенсації, може викликати лише короткочасну цікавість. Щоб пробудити стійкий інтерес у школярів до хімічної науки, потрібно розкрити еволюцію хімічних ідей, причини, що спонукали прийняти ту чи іншу ідею, механізм наукового пошуку, атмосферу творчого процесу. Це потрібно робити не фрагментарно, а по можливості систематично, не академічно строго, а з особистим захопленням.

Один із принципів навчання хімії - принцип історизму - передбачає засвоєння інформації про результати праці вчених-дослідників. Вивчення їх наукової й творчої спадщини, яка несе великий еколого-гуманістичний потенціал, сприяє правильному визначенню молоддю ціннісного шляху в самостійному житті. Дидактичний принцип історизму як один із засобів реалізації в хімічній освіті ідей гуманізації, гуманітаризації, екологізації сприяє зацікавленості предметом, формуванню поваги щодо досягнень хімічної науки, допомагає подолати хемофобію в суспільстві.

Але історія хімії недостатньо висвітлюється при вивченні навчального предмета в школі. Це можна пояснити цілим рядом причин:

1) сучасні хіміки недостатньо серйозно відносяться до методів дослідження минулого;

2) дискусії навколо хімічної наукової картини світу надзвичайно великі: у цій області немає глибоких і широкомасштабних досліджень;

3) наукові дослідження хіміків проводяться ізольовано від наук суспільно-гуманітарного напряму [4, с. 69].

Історичні матеріали, пов’язані з хімічними відкриттями, діяльністю вчених, створенням наукових об'єднань, мають величезне значення у вихованні гуманної особистості.

У шкільній практиці історія хімії має бути націлена на виконання таких функцій:

• методологічної - розкривати шляхи отримання знань, методів цієї науки, перспектив її розвитку, пов'язаних з проблемами сучасного суспільства;
• дидактичної - знайомити школярів на конкретних прикладах з розвитком основних законів, теорій і понять;
• виховної - формування наукового світогляду, сприяння становленню екологічної культури екоцентричного типу, усвідомлення того, що за відкриттям законів, теорій хімії стоїть нелегка праця багатьох людей - учених, технологів, практиків [5, с. 34].

Для цього використання історичного матеріалу в курсі хімії необхідно вести у двох напрямах:

• перший - обговорення питань історії розвитку хімії як результату розумової і практичної діяльності людей, а також під впливом вимог виробництва;
• другий - викладення світоглядних ідей видатних хіміків.

Таке розкриття історичних закономірностей сприяє усвідомленню школярами хімії як системи знань, що постійно розвиваються, та безмежності хімічного пізнання. Звернення до історичних даних і біографій великих учених дозволяє показати вплив громадського й індивідуального світогляду на розвиток науки [1, с. 15].

В учителів сформувалася думка, що за відсутності часу на уроці немає сенсу навіть починати ґрунтовну розмову про вчених і їхні відкриття. Проте проблема полягає в тому, що більшість педагогів не надають значення цьому питанню. Крім того, навчальні програми, а отже і підручники з хімії, припускають знайомство з обмеженим колом вітчизняних та зарубіжних учених. Водночас сучасні школярі готові зробити висновки самостійно, учителям тільки треба давати їм відповідний матеріал для роздуму й підштовхнути до правильних висновків.

Неважливо, які факти запам'ятає із запропонованого матеріалу здобувач освіти, важливо - які висновки він зробить. І історія хімії в цьому - благодатний матеріал для вчителя, який ефективно дозволяє показати, що: учений - це не «старець з бородою», так як багато вчених зробили свої відкриття, коли були дуже молодими людьми. Адже в молодому віці освоюється прогресивна методика дослідження, виробляється власний спосіб мислення, створюється світогляд, який зберігається до кінця життя.

Наприклад, Йенс Якоб Берцеліус, який на перших курсах медичного факультету Упсальського університету захоплювався ботанікою і зоологією, пізніше став систематично займатися хімією. Викладання хімії з позицій теорії флогістона не задовольняло студента, тому майбутній вчений почав самостійно займатися по книзі X. Гиртаннера «Початкові підстави антифлогістичної хімії». А щоб частіше працювати в лабораторії, Берцеліус домовився зі служителем і міг заходити туди з чорного ходу в будь-який час. Одного разу за таким «таємними» заняттями його застав професор хімії, металургії та фармації Й.Афцеліус. Професор сподобалася така наполегливість, і він дозволив студенту «користуватися парадним входом» в лабораторію. Але і цього для Берцеліуса виявилося замало. Він підшукав невелику кімнатку з комірчиною і влаштував домашню лабораторію, де вивчав властивості рідин і газів, проводив досліди з електричним струмом. Результати досвідів по дослідженню складу з’єднань він пояснював на основі нової хімічної номенклатури, розробленої групою французьких хіміків під керівництвом А. Лавуазьє в 1787 р. Йохан Афцеліус переслав результати останньої роботи молодого хіміка в Стокгольм, до Академії наук. Відповідь прийшла …через три роки! Він був лаконічним: «Нова хімічна номенклатура в Академії не вживається!» Однак це не збентежило Берцеліуса [7].

Нільс Бор на початку своєї наукової кар’єри вражав не тільки блискучою обдарованістю, скільки завзятістю в роботі. Це проявилося в 1906 р., коли він здійснив ретельні вимірювання коефіцієнта поверхневого натягу води, і пізніше – при вивченні поведінки електронів в металі, за що в 1911 р., у віці 26 років, отримав вчену ступінь доктора наук [3]

Двадцяти восьмирічний шведський учений Сванте Арреніус у своїй докторської дисертації 1884 року, яку подав до захисту в Упсальському університеті, вперше виклав відоме вчення про електролітичну дисоціацію. Нова теорія була дуже революційною, багато вчених сумнівалися в тому, що в розчині можуть співіснувати протилежно заряджені частки. Навіть професор П.Т.Клеве, знаменитий хімік і спектроскопіст, відкривач кількох лантаноїдів, учитель С.Арреніуса, не хотів навіть слухати свого учня, вважав його думки єрессю. Та коли у 1803 році С.Арреніусу присудили Нобелівську премію, підставу для здобуття цієї нагороди довелося формулювати професору Клеве [2, с. 21-22]

Окрім того, завдяки всебічній освіченості багато вчених змогли зробити відкриття в різних галузях науки і помилкою є думка деяких здобувачів освіти, що «учити треба тільки профільні дисципліни, а інші – зайве навантаження».

Наприклад, першовідкривачі кардинальних законів у галузі фізичної хімії Г.Гельмгольц і Р.Майєр були лікарями; Дж.Дальтон підійшов до атомістики через метрологію, а Олександр Порфирович Бородін, відомий хімік і медик, був всесвітньо відомим композитором та ін., тому, історія хімії вчить і загартуванню характеру, і вмінню відстоювати свою думку і свій пріоритет у відкритті. При цьому дуже важливу роль у визнанні наукових фактів і теорій має особистість самого вченого, уміння своєчасно надати свої відкриття громадськості [6, с. 25].

Думка здобувачів освіти про вчених як про «непристосованих до життя диваків» є необґрунтованою, дійсно пріоритети вчених часто зміщені в бік науки, яка займає їхні думки більшою мірою, а вміння аргументовано й коректно відстоювати власну точку зору може служити гарним прикладом для учнів.

Література

1. Аспицкая А Ф. Роль химии в формировании мировоззрения учащихся / А.Ф. Аспицкая //Химия (ИД «Первое сентября»). –2011. – № 3. –
   С. 13-15.
2. Василега М.Д. Цікава хімія. – К.: Рад.шк., 1989. – 188с.
3. Нільс Бор – теоретик і практик науки http://www.poznavayka.org/uk/fizika-uk/nils-bor-teoretik-i-praktik-nauki-2) – Дата публікації – 26.07.2016. Переглянуто – 23.05.2020.
4. Ражабов X. Их мы вспоминаем с благодарностью/ Х. Ражабов // Химия в школе. – 2011. – № 6 – С. 69-72.
5. Томіліна Л. Питання історії хімії у фаховій підготовці майбутніх учителів /Людмила Томіліна // Біологія і хімія в школі. –2000. – № 6. – С 34-36.
6. Платонова Т. И. История науки в решении воспитательнмх задач урока / Т.И. Платанова // Химия в школе. – 2007. – № 5. – С. 21-25.

7.http://poradum.com.ua/the-hands/11347-jens-yakob-bercelius-biografiya-naukovi-vidkrittya.html) — Дата публікації – 19.09.2017. Переглянуто - 24.05.2020.