Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву той факт, що без знання рідної мови неможливий розвиток особистості, її поступальний рух уперед. У зв’язку з цим В.О.Сухомлинський зазначав, що «багатство, втілене в скарбниці мов інших народів, лишається для людини неприступним, якщо вона не оволоділа рідною мовою, не відчула її краси. Чим глибше людина пізнає тонкощі рідної мови, тим тонша її сприйнятливість до гри відтінків рідного слова, тим більше підготовлений її розум до оволодіння мовами інших народів, тим активніше сприймає серце красу слова» [4, 201-202].   

Мовна освіта в Україні спрямована на виховання такої людини, яка вільно володіє літературною мовою в усіх сферах суспільного життя. Уміння сприймати, розуміти почуте або прочитане, викладати його зміст, точно формулювати думку, висловлювати її в усній чи писемній формі можуть бути сформовані лише на основі розвитку мислення і мовлення, що є основою навчання мови, починаючи з 1-го класу.

Сьогодні курс початкового навчання української мови, виходячи з принципу змістового узагальнення,  складається з розділів «Мова і мовлення», «Текст», «Речення», «Слово», а також  включає в себе підтеми «Значення слова», «Будова слова» і «Частини мови». Таке структурування навчального матеріалу, як зазначає М.С. Вашуленко, «дає змогу  вивчити всі мовні одиниці – речення, слова, звуки – на основі зв’язного висловлювання (тексту), а також з опорою на одержані мовленнєвознавчі і текстологічні відомості, що стає об’єктивною науково-методичною передумовою реалізації функціонального підходу до вивчення мовних явищ»  [1,с. 13].

Аналіз підручників та методичного забезпечення процесу навчання рідної мови свідчить, що мовна початкова освіта здійснювалась на основі традиційного підходу, коли основну увагу в роботі над розділом «Слово» було спрямовано на «вивчення суто граматичної теорії»   [1,с.13]. Сучасний же підхід до навчання мови у початковій школі передбачає органічне поєднання в єдиний процес оволодіння учнями елементами лексики, морфології і синтаксису у процесі їх активної мовленнєвої діяльності.

Оскільки в чинних програмах з української мови для початкової школи відводиться значне місце вивченню школярами морфемної структури слова, то стає зрозумілим значення засвоєння цього матеріалу для збагачення дітей певною сумою знань про мову, для усвідомлення ними закономірностей правопису, а також розвитку їх логічного мислення й мовлення. Саме з цих позицій питання вивчення морфеміки у початкових класах як передумови реалізації лінгвістичної змістової лінії на основі активної мовленнєвої діяльності школярів є надзвичайно актуальним. Відсутність спеціальних досліджень з цієї проблеми та її актуальність  зумовили вибір теми.

Мета  цієї роботи – розробити методику і перевірити ефективність використання методів і прийомів вивчення будови слова, що створювало б сприятливі умови для осмислення третьокласниками цілісної системи мови у її зв’язках з різними рівнями.

Практичне значення  полягає у створенні ефективної системи вправ і завдань узагальненого взаємопов’язаного розвитку мовних та мовленнєвих умінь учнів 3 класу під час вивчення розділу «Будова слова». Результати дослідження можуть бути використані вчителями-практиками  для поглиблення і розширення теоретичних знань третьокласників про мову як різнорівневу систему  та збагачення їх мовлення похідними словами.

Метою початкової освіти, зазначається у Державному стандарті початкової освіти,  є всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб, формування цінностей, розвиток самостійності, творчості та допитливості. Вимоги до обов’язкових результатів навчання визначаються з урахуванням компетентнісного підходу до навчання, в основу якого покладено ключові компетентності.  До однієї з ключових компетентностей належить «вільне володіння державною мовою, що передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях» [2,с.2].

Мовна змістова лінія, маючи спрямованість на засвоєння школярами знань про мову, мовні вміння, розробляється з урахуванням того, що в початковому курсі формування в учнів знань про мову, умінь виконувати певні види мовного аналізу має пропедевтичний характер. Цю роботу, зазначається у чинній шкільній програмі,  «слід підпорядковувати розвитку в учнів орфоепічних, лексичних, граматичних, правописних, стилістичних умінь» [3,с.3].

Загальний мовний і мовленнєвий розвиток особистості значною мірою залежить від того, «чи буде у молодшому шкільному віці прищеплено любов до рідного слова, бажання постійно пізнавати у рідній мові щось нове, відкривати для себе таємниці мовної глибини» [1,с.5].

Розглянемо  ту частину змісту, що стосу­ється знань про мову і мовних умінь і навичок, яка представлена мовною лінією змісту навчання. В основу її розробки покладено тезу про те, що в початко­вому курсі насамперед необхідне практичне засвоєн­ня мовних одиниць, уміння правильно, доречно використовувати їх у мовленні. Важливо збагачувати мовлення учнів за рахунок розширення їх лексично­го запасу, уміння правильно утворювати форми слова, будувати словосполучення, речення, розуміти їх значення, використовувати в мовленні. При цьому накопичується матеріал для теоретичних узагаль­нень, для розвитку чуття мови, уміння вико­нувати елементарний мовний аналіз. Таким чином, навчання слід спрямовувати на розвиток двох груп мовних умінь і навичок, ставлен­ня до яких у початковому курсі української мови принципово відмінне і визначається тим, чи мають вони прямий вихід у сферу використання тієї чи ін­шої одиниці в мовленні.

Так, одну групу складають лексичні і граматичні уміння: знання слів і уміння сполучити їх за правила­ми даної мови. Сюди входить розуміння значення слова, уміння вжити слово у відповідному значенні, правильно вимовити його, утворити форму слова, по­будувати речення за законами даної мови, об'єднати їх у зв'язний текст тощо.  

До другої групи мовних умінь входять знання тер­мінів (але не визначень), уміння віднести мовну оди­ницю до тієї чи іншої категорії, виконати вказані аналітичні дії, дати коротку мовну характеристику ("присудок відповідає на запи­тання ...") і т.п. Це – група мовних (лінгвістичних) умінь, що необхідні для елементарного мовного роз­бору.  

Вивченню розділу «Будова слова» у чинних програмах з української мови для початкової школи відводиться важливе місце. Засвоєння цього матеріалу необхідне для збагачення дітей певною сумою знань про мову, для усвідомлення ними закономірностей правопису, а також розвитку логічного мислення й мовлення.  

Сучасний початковий курс навчання мови на основі врахування принципів наступності й перспективності передбачає вивчення морфеміки у два етапи:

а) засвоєння школярами основних понять з морфеміки, оволодіння навичками морфемного аналізу слів (2-3класи);

б)  поглиблення теоретичних знань з морфеміки під час вивчення частин мови, вдосконалення морфемно-аналітичних умінь (4 клас).

Таким чином, навчання мови базується на основі теорії мови, що дає учням можливість системно сприймати навчальний матеріал, сприяє забезпеченню реалізації в навчанні дидактичного принципу науковості. А саме йому відводиться основна роль у свідомому оволодінні багатствами рідної мови і вихованні мовної культури.

Висновки. Аналіз навчальних програм  і чинних навчальних підручників  з української мови з точки зору закладеного в них потенціалу засвідчив, що лінгвістична змістова лінія передбачає доцільне та продуктивне вивчення у початковій школі всіх рівнів мовної системи в їх взаємозв’язку. Однак цей взаємозв’язок полягає в тому , що учні молодших класів на доступному для них елементарному рівні у певній послідовності з року в рік отримують знання із розташованих у відповідній послідовності розділів української мови. Однак для теорії і практики сучасного початкового курсу рідної мови особливого значення набуває забезпечення таких міжрівневих зв’язків, які б у загальних рисах відображали живу природу мовної системи у її взаємодії. На жаль, матеріал чинних підручників у повній мірі    не забезпечує цього.

Вивчення  досвіду роботи вчителів  початкових класів з досліджуваної проблеми свідчить про те, що вчителі-класоводи намагаються систематизувати навчальний матеріал з мови таким чином, щоб  у молодших школярів виробилось уявлення про мову як цілісну систему, про взаємодію її фонетичної, орфоепічної, орфографічної, лексичної морфемної та синтаксичної систем.  

 Література

1. Вашуленко М.С. Українська мова і мовлення в початковій школі/ М.С. Вашуленко. – К.: Освіта, 2006.-268 с.
2. Державний стандарт початкової освіти [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP180087.html
3. Навчальні програми для початкової школи (1-4 класи). – К.: Видавничий дім «Освіта», 2016. – С. 1-66.
4. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т.:Т. 3.-Серце віддаю дітям/ В.О. Сухомлинський. -К.: Рад. шк., 1977.-672с.